У церкві Святої Клари в Авіньоні італійський поет Франческо ПЕТРАРКА вперше зустрів Лауру, яку покохав з першого погляду.
Молодому вченому й поетові було двадцять років, їй — двадцять три. Вона вже була заміжньою. Вони ніколи не були разом, але свою любов до неї він проніс через все життя. Петрарка, уже старий, перебираючи архів, знайшов сонет, що раніше йому не подобався, і написав нові рядки: «У рік тисяча трьохсот двадцять сьомий, у квітні, у першу годину шостого дня, увійшов я в лабіринт, де немає виходу».
Через п'ять років він помер, а незадовго до цього написав : «Уже ні про що не помишляю я, крім неї». Лаури вже давно не було в живих: вона померла рівно через двадцять один рік після їхньої першої зустрічі - 6 квітня 1348 року в Римі, у якому лютувала чума. Запис про це - єдине свідчення, залишене поетом, у якому він назвав ім'я своєї коханої.
Більше ми про неї нічого не знаємо. Але залишилися сонети - листи поета до неї - вершина лірики Петрарки й всієї італійської поезії.