Панас Мирний
(13.05.1849 – 28.01.1920),
український письменник, драматург.
Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Чотирнадцятирічним пішов на власний хліб. Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, обіймаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). Рудченко починає пробувати свої сили в літературі.
В 1870-1880-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, у зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкувалися переважно за кордоном і на Наддніпрянській Україні були майже невідомі широким колам читачів. Тільки в середині 1880-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого М. Старицьким у 1883-1884 рр., публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». Підтримував Мирний тісні зв'язки з багатьма діячами української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він брав активну участь у спорудженні пам'ятника І. Котляревському в Полтаві. Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями уряду.
Не дивно, що в 1915 р. поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві. У будинку, де письменник жив з 1903 року, створено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам'ятник письменникові.
В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Розпочавши з традиційних для літератури першої половини XIX ст. оповідних жанрів, у зрілий період він створив великі епічні полотна, які склали цілий етап у розвитку української літератури. Панас Мирний виявив потужний талант письменника-реаліста, майстра психологічного аналізу, він тонко простежив умови й чинники формування людини як особистості. Його героями стають різні соціальні типи: селяни, поміщики, міщани й інтелігенція.
Цитати:
«Легка тому робота... хто її робить по своїй волі».
«Старе серце завжди шукає, де б його погрітися, кому б його посвітити на прощання своїм погаслим світом...»
«На душі важко, на серці сумно — аж мов нудно-Так буває тоді, як серцем чуєш якесь лихо, а назвати його не вмієш. Хвилини тоді здаються за часи, часи — за дні, дні — за роки... Черв'як швидше плазує, ніж такі хвилини... І хочеться вперед заглянути, подивитись — що з того буде, і страх обіймає, аж волосся на голові підіймається, серце каменіє...»
«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давне життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування».
«Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи, коли тобі хто кинеться в вічі - одвернися та тікай мерщій! Коли що ворухнеться у серці - задави, залий отрутою його, тільки не давай йому волі! Хай ніхто так не мучиться, як я мучусь!»
«Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде».
«Сон - не поміха; хто спить - той не грішить».
