Петро Петрович ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ
(1790, с. Городище, нині Київської обл. - 13.10.1865, Харків),
український письменник.
Народився в містечку Городище Київської губернії (нині Черкаська область) в сім'ї священнослужителя. Освіту здобув у семінарії, потім у Київській духовній академії. Не закінчивши академію, у 1813 р. почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках багатих польських поміщиків. У 1817 р. переїхав до Харкова і вступив до університету вільним слухачем словесного факультету, і тоді ж, завдяки заступництву попечителя Харківського навчального округу графа Потоцького, затверджений Радою університету лектором польської мови. З 1820 р. йому було доручено викладання також російської історії, географії та статистики. У 1821 р. П.П. Гулак-Артемовський здав кандидатський і магістерський іспит, захистив дисертацію на тему «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней» і отримав ступінь магістра. Через два роки був обраний ад'юнктом російської історії та статистики, у 1825 — екстраординарним; 1828 — ординарним професором. У 1831 і 1833 рр. — секретар етико-політичного відділення, член училищного комітету при Харківському університеті. З 1841 р. до виходу у відставку в 1849 р. — ректор Харківського університету.
У 1855 р. Гулак-Артемовський обраний почесним членом Харківського університету. Крім того, П.П. Гулак-Артемовський з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті благородних дівчат, а з 1827 р. також керував навчальною частиною Полтавського інституту благородних дівчат. Як письменник отримав популярність своїми байками. Ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Його кращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму. Належав до числа засновників «Українського журналу». Член Московського товариства аматорів російської словесності, Королівського товариства друзів науки у Варшаві. Помер П. Гулак-Аремовський 13 жовтня 1865 р. у Харкові.
В історії української літератури значення Гулак-Артемовського визначається його положенням наступного за Котляревським поета, який, використовуючи творчі методи останнього (бурлеск, травестія), спробував ввести в українську літературу ряд нових жанрів (балади: «Твардовський» («Твардовський» - переклад з А . Міцкевича, опублікована в журналі «Слов'янин» в 1827 році), «Рибалка» («Рибалка» - переклад з І. В. Гете). У байці «Пан та собака» (надрукована в «Українському Віснику») викривав кріпацтво. У байці «Солопій та Хівря» виявив себе гарячим поборником рівноцінних систем чоловічої і жіночої освіти.
Твори:
Батько та син, 1827 - сатирична байка
Дві пташки в клітці
Справжня добрість
Цікавий і Мовчун
Пан та собака, 1818- сатирична байка
Рибалка - сатирична балада
Солопій та Хівря, 1819 - сатирична байка
Твардовський 1827 - сатирична балада
Тютхій та Чванько
Занепад століття 1856 - вірш
