КАРЛ XIV ЮХАН
/CARL XIV JOHANN (Jean-Baptiste BERNADOTTE)/
(1763 - 8.3.1844),
король Швеції й Норвегії (1818-44).
Дійсне ім'я засновника династії Бернадотів - Жан Батист БЕРНАДОТ. Син юриста висунувся під час війн революційної Франції на пост командира дивізії, у наполеонівській армії командував корпусом. В 1798 році Бернадот женився на колишній нареченій Наполеона Дезіре Кларі. В 1799 році він кілька місяців займав пост військового міністра. Але його відносини з НАПОЛЕОНОМ, спочатку дружні, незабаром були затьмарені суперництвом через зростаючу військову славу Бернадота й підозрами в співчутті республіканцям. Бернадот відмовився підтримати Наполеона в поваленні Директорії, але не виступив і на її захист.
Наполеон спробував відправити Бернадота послом у Сполучені Штати, але наближалася війна з Англією, і Бернадот залишився в Парижі. Коли Наполеон проголосив себе імператором, Бернадот заявив про лояльність йому й був визнаний гідним маршальського звання. Але в нових війнах його роль була незначною, тому що маршал продовжував залишатися в тіні політичних підозр.
Звільненням захоплених у Голландії шведських полонених Бернадот завоював собі популярність у північній країні. Зненацька перед ним відкрилися нові перспективи: коли в 1810 році Наполеон відправив його у відставку, шведський риксдаг обрав його спадкоємцем престолу. На троні тоді перебував старий і бездітний КАРЛ XIII, а вибраний спадкоємцем датський принц Християн Август зненацька помер. Бернадот прийняв лютеранство й прибув у Швецію, де король усиновив його, а він прийняв нове ім'я Карл Юхан.
Офіційно призначений регентом при королі, Бернадот у наступні роки виявив неабиякий дипломатичний дар. Формально перебуваючи в стані війни з Англією через тиск Наполеона, шведам удалося протягом двох років не вживати ніяких ворожих дій. Коли ж Наполеон зненацька окупував Померанію, що належала Швеції, спадкоємець уклав союзи з Росією, Великобританією й Пруссією. Він зберіг дружні відносини з Росією (а у Швеції дуже багато хто хотів тим або іншим способом одержати від неї Фінляндію) і заручився підтримкою нових союзників у війні з Данією за приєднання до Швеції Норвегії.
Після участі шведської армії в "битві народів" при Лейпцігу (жовтень 1813), що завершився поразкою Наполеона, Бернадот у результаті швидкої військової кампанії зумів примусити короля Данії підписати Кільский договір, по якому Норвегія переходила у володіння шведської корони. Договір відмовилися визнати норвежці, що прийняли власну конституцію. Свою волю їм можна було нав'язати силою, і війська були послані, але похід був майже безкровним, а спадкоємець наполіг на врегулюванні проблеми збереженням прийнятої раніше норвежцями конституції в обмін на визнання влади шведського короля.
Під час Віденського конгресу 1815 року Австрія і Бурбони у Франції були настроєні проти зміцнення позицій нової королівської династії в Європі, але завдяки підтримці Росії й Англії опонентам Бернадота не вдалося похитнути його позицій. Після смерті Карла XIII колишній республіканець і революційний генерал став королем Швеції й Норвегії. Він проводив консервативну політику, засновану на гарних відносинах з Росією й Англією, забезпечивши країні мирне існування й процвітання. Династія Бернадотів продовжує залишатися правлячою у Швеції донині.