Марко ЧЕРЕМШИНА
(13.06.1874-25.04.1927)
письменник.справжнє ім'я і прізвище — Іван Семанюк (13 червня 1874, Кобаки — 25 квітня 1927), український письменник і громадський діяч родом з с. Кобаки Косівського повіту (Галичина). Закінчив Віденський Університет (1906) і працював адвокатським помічником у Делятині, а з 1912 адвокатом у Снятині. Перше оповідання «Керманич» надрукував 1896 у газеті «Буковина».
Низка оповідань першого періоду творчості Черемшини, що увійшла в збірки «Карби» (1901): «Святий Николай у гарті», «Хіба даруймо воду», «Раз мати родила», «Зведениця», «Більмо» та інші. (разом 15), — присвячена зображенню життя темного й зубожілого гуцульського селянства за Австрії. Після «Карбів» у творчості Черемшини залягла довготривала перерва, по якій з 1919 почали з'являтися його оповідання, присвячені руїні галицького села, спустошеного подіями першої світової війни: «Село вигибає», «Село потерпає», «Бодай їм путь пропала», «Перші стріли» та ін. Третій тематичний цикл становлять оповідання Черемшини, писані про життя селянства під гнітом польської влади: «Верховина», «Ласка», «Коляда», «На Купала на Івана» та ін.
Сучасна йому критика відзначала високу майстерність письменника і багатство народгої, часто ритмізованої мови. Зважаючи на спільне їм усім селянське походження і тематику творчості та дружні особисті зв'язки, в історії літератури Черемшину, В. Стефаника й Л. Мартовича часто об'єднують під назвою «покутської трійці».