Ігор Святославич Сіверський, його брат Всеволод і племінник вирішили самостійно сходити на половців.
Так виник сюжет "Слова о полку Ігоревім". Якщо вірити епосу, зачинщиком був Всеволод. Метою походу був звичайний грабіж (шоломом водиці з Дону зачерпнути). Але ж три роки тому Ігор з тими ж половцями йшов Київ штурмувати. Ну і добре.
Сил було мало (не зрівняти з минулим роком), тому в степ пробиралися байраками, ховаючись від половецьких роз'їздів. Рухалися порізно, а на Осколі з'єдналися й форсували Донець. Пограбували кілька кочовищ. Незабаром їх виявили й з Дону почали прибувати половці. Їх було так багато, що деякі дружинники радили Ігореві повернути голоблі.
Він говорив у відповідь гарні слова, типу мертві сорому не імуть. І сміявся як бог. Але потім стало не до сміху, половці відрізали русів від води й три дні обстрілювали з луків, не вступаючи в рукопашну. Без води коні русів охляли, усі спішилися. Шансів не було. Ігор умовляв бійців хоробро вмирати - вони так і робили.
- Ну а самі князі здалися в полон - Ігор, Всеволод, племінник. Адже сором живих - це тільки для рядових дружинників, а князі - зовсім інша справа. У полоні вони мали слуг, священиків, їздили на соколине полювання, тріскали кумис, "зажигали" з половчанками (його син Володимир навіть женився на дочці Кончака). А дружина гнила на берегах Кагальника, не маючи сорому.
- Почалася 8-літня війна з половцями, тому що Кончак не залишив ці походи безкарними - прийшов на Русь, взяв кілька міст на берегах Сули, осадив Переяславль (Володимир Глібович ледве відбився, але одержав три списи в спину), взяв Ромни (тоді це місто називалося Рим), спустошив села біля Путивля й повів величезний полон. Святославові він повідомив у Київ: тепер можна й мінятися полоненими.
- Мінятися не довелося, Ігор втік з полону, залишивши там сина з половецькою дружиною й брата. А Всеволода із племінником половці через 2 роки самі відпустили.
Сьогодні дивно чути, як "Слово..." називають пам'яткою руського патріотизму.