Микола Віталійович ЛИСЕНКО
(22 (10) березня 1842 р., с. Гриньки (Полтавщина) — 6 листопада (24 жовтня) 1912 р., Київ)
видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. Навчався у Харківському та Київському університетах, мав звання кандидата природничих наук. Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у «Київській Громаді».
1867—1869 — завершив музичне навчання у Лейпцігу.
1874—1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М.Римського-Корсакова.
З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу.
Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я.Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського Географічного Товариства.
Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О.Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905). 1908—1912 — голова ради правління «Українського Клубу».
У хорах Лисенка здобули початки мистецької освіти К.Стеценко, П.Демуцький, Л.Ревуцький, О.Лисенко та інші. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року. Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований.
Помер і похований у Києві.