Сергій Параджанов (справжнє ім’я — Саркіс Параджанян) народився у Тбілісі 9 січня 1924 р

Він навчався у Тбіліському інституті залізничного транспорту (1941), на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії та у хореографічному училищі при Тбіліській опері (1942–1945), у Московській консерваторії (1945) та у Всесоюзному державному інституті кінематографії (1945–1951)

Після завершення навчання Параджанов зняв на Київській кіностудії ім. Довженка 6 кінофільмів, які пізніше називав «мотлохом». Слава прийшла до Параджанова в 1964 році, коли на екрани вийшов красивий і незрозумілий масовому глядачеві фільм про гуцульську долю «Тіні забутих предків», знятий на київській кіностудії ім. Довженко.  Фільм за повістю Михайла Коцюбинського здобув 39 міжнародних нагород (у тому числі 24 гран-прі кінофестивалів). Фільм знімався влітку 1963 р. у Карпатах — у містечку Верховині та в тому самому гуцульському селі Криворивні, яке понад півстоліття перед тим відвідав Коцюбинський. Параджанов не погодився на дублювання фільму російською мовою, і стрічка демонструвалася по всьому Радянському Союзу і навіть у Москві в україномовному варіанті

На прем’єрі «Тіней забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» ввечері 4 вересня 1965 р. Василь Стус, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл та інші шістдесятники виступили з протестом проти арештів активістів українського руху

Згодом Параджанов першим поставив свій підпис під «Листом 139-и» (1968), автори якого теж протестували проти масових арештів

Цензура не пропустила створені Параджановим фільми «Intermezzo» (за повістю Михайла Коцюбинського), «Київські фрески», «Ікар». Не маючи роботи й остерігаючись арешту, режисер виїхав до Єревана. На студії «Вірмен-фільм» він, серед іншого, зняв фільм «Цвіт граната» (1969) про середньовічного вірменського поета Саят-Нову

1971 р. Параджанов повернувся до Києва, а 17 березня 1973 р. він був заарештований у своєму помешканні. Через 3 місяця ув’язнення у Лук’янівській в’язниці режисер був засуджений за звинуваченням у гомосексуалізмі та поширенні порнографії до 5 років виправних робіт у колонії суворого режиму з конфіскацією майна. Він відбував покарання у Стрижавській колонії біля Вінниці.

Однак навіть у таборі Параджанов малював і створював колажі, ляльки та медальйони із кришечок від пляшок з-під молока. Завдяки клопотанню Антоніоні, Арагона, Вісконті, Годара, Росселіні, Трюффо та Феліні режисер був достроково звільнений 30 грудня 1977 р

Через заборону жити в Україні Параджанов оселився у Тбілісі, але там 11 лютого 1982 р. був знову заарештований за звинуваченням у спекуляції антикваріатом, неробстві та спробі підкупу посадової особи. Він провів 11 місяців в Ортачальській в’язниці, проте врешті-решт був виправданий судом. Його називали грузинським вірменином, що сидів в російській в'язниці за український націоналізм.

На студії «Грузія-фільм» Параджанов зняв фільми «Легенда про Сурамську фортецю» (1984) та «Ашик Керіб» (1988). У деяких своїх стрічках режисер був також сценаристом, художником, композитором та актором. Свій останній фільм «Сповідь» він не встиг завершити. Сергій Параджанов помер у Єревані 21 липня 1990 р.

Фільмографія Сергія Параджанова:

  • «Молдавська казка» (1951)
  • «Андрієш» (1954)
  • «Наталія Ужвій» (1957)
  • «Думка» (1957)
  • «Золоті руки» (1957)
  • «Перший парубок» (1958)
  • «Українська рапсодія» (1961)
  • «Квітка на камені» (1962)
  • «Тіні забутих предків» (1964)
  • «Київські фрески» (1966)
  • «Діти Комітасу» (1968)
  • «Колір гранату» (Саят-Нова) (1969)
  • «Акоп Овнатанян» (1969)
  • «Легенда про Сурамську фортецю» (1984)
  • «Арабески на тему Піросмані» (1986)
  • «Ашик-Керіб» (1988)
  • «Сповідь» (1990)