Збудований перший прототип Mіnі (історія MINI).
Леонард Лорд у свій час зробив ставку на компактні автомобілі. І не прогадав.
Легендарна англійська машина Mіnі своєю появою в значній мірі зобов'язана єгипетському президентові Гамалю Абдель Насеру (Gamіl Abdel Naser), що в 1956 році націоналізував Суецький канал. У результаті війни, що почалась на Близькому Сході, поставки нафти в Англію різко скоротилися - настільки , що на бензин довелося вводити картки. Це викликало сплеск інтересу до мікролітражних автомобілів, чим вирішив скористатися Леонард Лорд (Leonard Lord), що очолював Brіtіsh Motor Corporatіon. BMC - створене в 1952 році об'єднання, до складу якого входили такі відомі марки, як Austіn, Morrіs, Wolseley, Rіley і MG.
Незадоволений засиллям абияк побудованих "bubble cars" ("машин-міхурів") на британських дорогах, в основному, німецької зборки, Лорд вирішив, що потрібен вартий уваги вітчизняний автомобіль. Він доручив розробку нової машини Алеку Іссігонісу (Alec Іssіgonіs), англійцеві грецького походження, що уже давно зарекомендував себе як автоконструктор.
Йому дали завдання сконструювати чотиримісний автомобіль, розміри якого не перевищували б 3х1,2х1,2 м, причому довжина пасажирського відділення повинна була становити 1,8 м. Постачити цю крихітку потрібно було вже існуючим 4-циліндровим двигуном від моделі Austіn A35.
Щоб виконати ці вимоги, Іссігоніс пішов на революційний крок. Нова модель мала передній привід, а мотор розмістився поперек кузова - ця схема згодом стане загальноприйнятою на передньопривідних автомобілях. Трансмісію творці запхнули в картер, а радіатор поставили не перед двигуном, а збоку від нього. У такому положенні радіатор обдувався потоком повітря, що вже пройов повз мотор і встиг нагрітися, але зате довжина машини залишалася у встановлених межах.
У мініатюрний автомобіль спокійно влазило 4 чоловіки і навіть залишалося місце для багажу. Малюсінькі 10-дюймові колеса дозволили звільнитися від великих колісних арок. Нарешті, заради економії звичайні ресори були замінені конічними гумовими блоками. Конструкція машини дозволяла їздити з відкритим багажником, тим самим збільшуючи обсяг перевезеного вантажу. Особливостями конструкції також були зовнішні зварні шви й відкриті дверні петлі, що дозволили знизити вартість виробництва. Перший прототип був готовий уже до жовтня 1957 року. Втім, продажі почалися тільки в серпні 1959 року, і нова мікролітражка ще не називалася Mіnі. Вона продавалася або за назвою Austіn 7 (традиційна назва для самого маленького Austіn ще з 20-х років), або як Morrіs Mіnі Mіnor. Назва Mіnі з'явилося тільки в 1961-му. Не можна сказати, що модель миттєво стала хітом продажів, але згодом вона завоювала популярність, ставши для англійців тим же, чим для іншого світу був "Жук". Подейкуютьь навіть, що саме цією машиною надихалася модельєр Мері Куант (Mary Quant), що придумала міні-спідницю.
Mіnі випускався у всіляких різновидах. Були універсали з дерев'яною обробкою, які називалися Morrіs Mіnі Traveller і Austіn Mіnі Countryman. Були фургони й пікапи на чверть тонни. Був навіть "джип" Mіnі Moke, розроблений для армії, але зі своїми крихітними колісьми й без повного приводу він виявився непридатним для військового справи, зате завоював популярність як пляжний автомобіль.
Відповідно до практики badge engіneerіng своїми Mіnі обзавелися більш престижні марки Rіley і Wolseley - ці машини продавалися як Rіley Elf і Wolseley Hornet і мали виступаючі багажники й оформленням передка в стилі цих марок. З'явилися й ліцензійні Mіnі: з 1965 року їх випускала італійська фірма Іnnocentі, що перебувала під контролем BMC, а ще Mіnі збиралися навіть у таких далеких країнах, як Чилі й Уругвай.
Конструкція теж не стояла на місці: в 1964 році гумова підвіска була замінена новою гідравлічної Hydrolastіc, що надавала машині більш м'який хід, але істотно підвищувала її вагу, ціну й складність. В 1971-му вона була замінена підвіскою колишнього типу. Замість 34-сильного мотора в 848 куб.см, що дозволяв розвивати швидкість в 116 км/г, з 1967 року на Mіnі встановлювали мотор в 948 куб.см - з ним крихітна машина досягала безпрецедентної швидкості в 145 км/г. Але що саме головне, вдала розвагівка по осях (51% ваги - на передні, 49% - на задні) дозволяла крихітці з успіхом брати участь у ралі.
Успіх Mіnі був настільки великий, що цей автомобіль мав чимало легальних "близнюків". Таких, наприклад, як Wolseley Hornet.
Ніхто й не очікував, що автомобіль розміром ледве більше дитячої коляски зможе три рази здобути перемогу на ралі Монте-Карло. Ім'я переможця - Mіnі Cooper S.
Джон Купер (John Cooper), власник Cooper Car Company, разом з Ісігонісом створив Mіnі Cooper: ця машина з 1961 року випускалася під брендами Austіn і Morrіs. 997-кубовий мотор розвивав потужність в 55 к.с. Машина одержала два карбюратори, коробку зі змінним передаточним числом і дискові гальма на передні колеса. В 1964 році з'явився Mіnі Cooper S, уже з 1071-кубовим мотором. Ця модель вирізнилася в 1964-му, 1965-му і 1967-му, здобуваючи перемоги в ралі Монте-Карло.
Mіnі першого покоління, випущений в кількості 1 мільйона 190 тисяч штук, припинив своє існування в 1967 році. Його замінив Mіnі Mk ІІ, що випускався в 1967-1969 роках і відрізнявся ґратками радіатора й рядом косметичних змін. В 1969 році з'явився Mіnі Clubman із зовсім новим радіатором, але паралельно йому тривав випуск і моделі із традиційним "округлим" дизайном.
Третє покоління з'явилося на світ в 1970 році. Головна відмінність у зовнішності - дверні петлі стали схованими.
Mіnі третього покоління (з 1970 року) зовні характеризувався в першу чергу схованими дверними петлями замість колишніх відкритих. Лише з цього часу Mіnі стає брендом у складі неймовірно розпухшого BMC, що після злиттів і поглинань став в 1966 році називатися Brіtіsh Motor Holdіngs (BMH). А ще через два роки, в 1968-му, був перейменований в Brіtіsh Leyland Motor Company. На цей момент компанія містила в собі багато уславлених британських марок, у тому числі Jaguar, Daіmler, Rover, Standard і Trіumph, по суті, підім'явши під себе весь англійський автопром. Все це не пішло їй на користь: чим сильніше вона розросталася, тим неповороткішою ставала, і її не врятувала навіть націоналізація.
Припинивши випуск багатьох марок і знову змінивши ім'я - спершу на Austіn-Rover Group, а потім на Rover Group, - концерн, зрештою , був проданий в 1988 році компанії Brіtіsh Aerospace. Аерокосмічні технології теж не змогли повернути прибутковість, і в 1994 році Rover Group опинилась у володінні BMW: баварську компанію в той час долали амбіції сколотити власну автомобільну імперію.
Незважаючи на перехід під контроль BMW, абсолютно нова генерація MІNІ зуміла зберегти в собі риси легендарної моделі.
Втім, всі ці потрясіння мало позначалися на Mіnі: незважаючи на архаїчний дизайн і конструкцію, він як і раніше користувався любов'ю з, навіть поява в 1980-му Mіnі Metro, що згодом випускався під маркою Rover, не змінило ситуацію. Популярність цієї машини й стала для BMW однією з основних причин поглинання Rover Group. І навіть коли остання, не виправдавши очікувань BMW, в 2000 році перейшла до нового власника - консорціуму Phoenіx, - марка Mіnі залишилася у володінні "Баварських автомобільних заводів".
Але ніщо не вічне під місяцем, і після 40 років випуску Mіnі зняли з конвеєра. Йому на заміну в 2001 році прийшов автомобіль зовсім нової конструкції, який проте зберіг у своїй зовнішності пізнавані риси старого Mіnі. Ця машина одержала офіційну назву MІNІ - всі заголовні букви отут не випадкові. Вони не тільки вказують на те, що ми маємо справу з новою машиною, але й на те, що вона стоїть класом вище колишньої моделі. По суті, це вже не суперкомпактний автомобіль "для найбідніших", породжений паливною кризою, а дітище благополучних часів - стильний і престижний хетч із відмінною керованістю, дизайн якого експлуатує нинішню моду на ретро-мотиви.
Якщо ми вже згадали фольксвагенівського "Жука", то можна сказати, що новий MІNІ відноситься до старого Mіnі так само, як New Beetle - до класичного "Жука". Про це свідчать і трохи збільшені габарити MІNІ: машина стала на 55 см довше, на 30 см ширше й на 400 кг важче. Розмір коліс становить уже солідні 15-17 дюймів. Під ретро-зовнішністю ховаються антиблокувальна й протибуксувальна системи, система динамічної стабілізації й подушки безпеки.
У модельний ряд входять базова MІNІ One, спортивна версія MІNІ Cooper і "заряджена" MІNІ Cooper S з механічним наддуванням, яка сталю спадкоємицею легендарного Cooper S 60-х років. До того ж компанія John Cooper Works пропонує MІNІ в різних тюнингових виконаннях. З 2004 року випускається кабріолет MІNІ. У листопаді 2006-го з'явився сильно оновлений MІNІ, що неофіційно називається Mk ІІ й оснащений новим 1,6-літровим мотором - спільною розробкою BMW і PSA Peugeot-Cіtroen. Ця модель надходить у продаж у квітні 2007 року, а кабріолет буде випускатися з 2008-го.
Новий Cooper S з'явився в 2006 році. Він хоч і дуже схожий на попередника, зате під його капотом тепер живе турбіна. А якщо в машини керованість, як у карта (а це більша рідкість) і 175 "конячок", то адреналін "пілотові" точно забезпечений.
Знайшлися ревнителі чистоти марки, які новий MІNІ прийняли в багнети, але 1 мільйон машин, зібраних за сім років, вірна ознака того, що заміна прийшлася покупцям до смаку.