Олександр Іванович БАРЯТИНСЬКИЙ
(1815 — 9.3.1879),
князь, генерал-фельдмаршал.
Його товаришем по Школі гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів був М. Ю. ЛЕРМОНТОВ, а О. С. ПУШКІНУ доводилося сприяти Барятинському в залагоджуванні матеріальних справ.
Практично вся кар'єра Барятинського пройшла на Кавказі, його військові заслуги були відзначені орденами св. Георгія 4, 3 і 2 ступенів. Будучи призначеним головнокомандуючим Кавказькою армією й кавказьким намісником, Барятинський скорив весь Східний Кавказ (Чечню й Дагестан) і зачарував ШАМІЛЯ.
На відміну від попередників перемоги князеві далися малою кров'ю, тому що він не покладався сліпо на військову силу, а враховував звичаї горців, уміло грав на протиріччях у їхньому середовищі, прагнув дати їм шанс у мирному житті. Не випадково переможець і бранець ставилися з повагою друг до друга.
У своїй Прокламації чеченському народу (1860) Барятинский проголошував: «Я бажаю, щоб ви скористалися спокійним життям, відтепер всі сили ваші, які стільки років витрачали на війну, що розоряє вас, звернете до мирних занять, як ось: до розробки полів, до ремесел і торгівлі... Не майте більше ніяких побоювань і сумнівів на рахунок вашої майбутності.
Ви відтепер повинні бути переконані, що ваша віра, ваша власність і ваші звичаї залишаються недоторканними. Один тільки звичай кровомщення, як противний Богу й непоправна шкода, повинен бути знищений між вами. Кожний з вас, хто зробив убивство внаслідок канли, буде засуджений за російськими законами й покараний по визначенню суду».
Коли царська політика на Кавказі прийняла твердий, якщо не жорстокий, характер, Барятинский під приводом розладу здоров'я був звільнений із займаних посад. Останні роки життя він провів за кордоном і помер у Женеві.