Олекса НОВАКІВСЬКИЙ
(1872-1935)
Олекса Харлампійович Новаківський (*2 березня (14 березня) 1872, Слободо-Ободівка, тепер Ободівка Вінницької області — †29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог.
Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Я.Матейка, Унежицького й Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Не залишилися без впливу на нього Матейка та Виспянський.
Народився у с. Слободо-Ободівка (тепер Ольгопільського району Вінницької області). Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888-92) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892—1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О.Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Довгий час працював у с. Могила біля Кракова.
З 1913 жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А. Шептицького. Н., крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю.
В 1913 заснував у Львові художню школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні, і в якій вчилася ціла низка відомих митців, зокрема, Л. Перфецький, В. Іванюк, Р. Сельський, С. Зарицька, С. Луцик, Г. Смольський, С. Гебус-Баранецька, М. Мороз та ін.
У 1924-25 очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі.
У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника.
Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.
В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з перечисленими Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.
Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи. Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, попри своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.