Осип-Юрій Федькович
(08.08.1834 – 11.01.1888),
видатний письменник романтичного напряму, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився 8 серпня 1834 року, у с.Сторонець-Путилів на Буковині (тепер Путила - районний центр Чернівецької області) в сім'ї управителя поміщицьких маєтків, Адальберта Гординського де Федьковича та Анни, вдови по священику Дашкевичу. При хрещенні хлопцю дали два імені - Осип та Домінік. Пізніше, уже в зрілому віці (1863 р.), він перейшов на православ'я і взяв собі ім'я Юрій, що стало основним. Початкову освіту здобув вдома. У 1846-1848 рр. навчався у німецькій нижчій реальній школі в Чернівцях. З 1852 до 1863 року служив у австрійській армії, мав чин лейтенанта. У 1863 р. через хворобу очей залишив військову службу, оселився в рідному селі Сторонці-Путилові. У 1866 р. був обраний війтом (старостою) Сторонця-Путилова. З 1876 до останніх днів свого життя жив і працював у Чернівцях. З 1885 р. до початку січня 1888 р. редагував першу на Буковині українську газету - "Буковина". Помер 11 січня 1888 р. Похований у Чернівцях.
Юрій Федькович - поет, прозаїк, драматург, публіцист. Перші твори (вірші, оповідання) написав німецькою мовою. Рідною мовою став писати у 1859 р. Більша частина поетичного доробку Ю.Федьковича стосується жовнірської теми, має виразне антимілітаристське спрямування. У поемі "Лук'ян Кобилиця" поет гостро виступив проти соціального і національного гноблення українського народу, у багатьох віршах висловив любов до України, віру в її кращу долю. Ю.Федькович створив високі зразки інтимної лірики. Ю.Федькович перекладав і переспівував твори багатьох письменників світу: Й.-В.Гете, Ф.Шіллера, Г.Гейне, братів Грімм, Г.-К.Андерсена, В.Шекспіра та ін.
«Я НЕ ДИВУЮСЯ...» Ю.Федькович:
Нічого в світі не умієм
(Звичайно, бідні гречкосії);
Але дивуюся, що ми
Нічого вчитися не хочем,
Хоть нам наука коле в очі,
Хоть нам при кождому лучаю
І верби ю проповідають.
Не цурайтесь, не цураймось
Ми науки, браття!
Роздивімся поусюду,
Заздрім в кожду хату,
Щоб навчитися з чужої,
А не свої хиби,
Що нам вчитись ще, а що нам
Забувати треба,
Й до котрого поберіжжя
Нам би кермувати,
Щоб до мети ся добити,
В пристань ся дістати.
Бо та руська наша мета
Світла і велика,
Але путь до неї строма,
Прикра і далека.
І ніхто ю нам не справить,
Як свята наука;
Задля того ж, руські браття,
Книжку, книжку в руки!
