Олександр УДОВИЧЕНКО
(20 лютого 1887, Харків - 19 квітня 1975, Ментенон у Франції)
військовий і громадський діяч, генерал Армії УНР.
Старшина рос. армії з 1908; закінчив Воєнну Топографічну Школу і курси Ген. Штабу при Миколаївській Військ. Академії в Петрограді. За війни адьютант штабу III Кавказького корпусу, згодом начальник штабу 21ої дивізій того ж корпусу.
У 1917 брав участь в українізації частин III Кавказького корпусу й очолював Укр. корпусну раду. З жовтня 1917 військ. дорадник С. Петлюри; на поч. 1918 як начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України відзначився у боях за Арсенал у Києві. З квітня призначений до Укр. Ген. Штабу, в якому залишився й за гетьманату, підвищений у червні 1918 до рангу полковника.
З листопада 1918 до березня 1919 генеральний квартирмейстер Південно-західного фронту, у червні 1919 відзначився як командир Третьої Залізної Стрілецької Дивізії у боях під Вапняркою. У грудні 1919 попав у полон Добровольчої Армії Денікіна в Одесі, звідки втік і відновив Третю Залізну Стрілецьку дивізію, якою командував до відступу Армії УНР за Збруч (листопад 1920).
У поль. таборах інтернованих підвищений до ранги ген.-хорунжого і виконував обов'язки ген. інспектора Армії УНР. 1924 переїхав з табору в Каліші до Франції, де включився в гром. і комбатантську працю: голова Товариства вояків УНР в еміграції, з 1953 гол. Европейської Федерації Укр. Військ. Організацій; мін. військ. справ Виконавчого Органу Укр. Нац. Ради і віце-президент УНР в екзилі (1954 — 61).
Автор книг «Україна у війні за державність» (Вінніпеґ, 1954) і «Третя Залізна дивізія» (Нью-Йорк, 1971).