Василь Симоненко
(8.01.1935 – 13.12.1963),
український поет, журналіст, шістдесятник
8 січня 1935 року в с. Биєвці, що на Полтавщині народився Василь Андрійович Симоненко. Його батько покинув сім’ю, коли Василеві не було ще й року. Школу хлопець закінчив з золотою медаллю, як згадувала його вчителька: «У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень». Після закінчення Київського державного університету ім. Т.Шевченка (факультет журналістики), працював у газетах «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», «Робітнича газета». Був членом культурно-мистецького осередку «Клуб творчої молоді», до якого також входили Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Влітку 1963 року був жорстоко побитий працівниками міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла), в зв’язку з чим, в поета відмовили нирки і 13 грудня 1963 Василь Симоненко помер. Обставини цієї справи доволі заплутані, офіційна ж версія смерті стверджує, що український поет помер від раку.
За життя вийшла лише одна збірка поезій В. Симоненка – «Тиша і грім» (1962). Посмертно були опубліковані такі збірки: «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965). У 1995 році Василеві Симоненку посмертно присуджено Державну премію імені Т.Г.Шевченка. Щоб не писав Василь Симоненко: інтимну чи патріотичну лірику, твори для дітей – він у всьому проявляв майстерність та щирість. Творчість Симоненка змушує кожного читача задумуватись над одвічними питання добра і зла, сенсу життя, любові до України, відповідальності кожного перед Батьківщиною.
«Україні» В.Симоненко
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
