АННА ІВАНІВНА
(1693 - 28.10.1740),
російська імператриця з 1730 року.
Племінницю Петра I Анну, дочку ІВАНА V, що після смерті чоловіка Фрідріха Вільгельма, герцога Курляндського, жила в Митаві (нині Єлгава) на престол запросила верховна таємна рада за пропозицією князів Д. И. ГОЛІЦИНА й В. Л. ДОЛГОРУКОВА. Але верховники висунули при цьому умови обмеження самодержавства на користь старомосковської знаті - так звані Кондиції.
По них Анна зобов'язувалася: 1) заміж не виходити й спадкоємця собі не призначати, 2) правити у всьому за згодою Верховної таємної ради, що сама буде обирати своїх членів і призначати чиновників на всі найважливіші посади, 3) надати владу над військами й гвардією раді. Але підписавши ці умови в Митаві й прибувши в Москву, Ганна одержала підтримку від дворянської опозиції й гвардії, що дозволили їй розірвати Кондиції й ліквідувати Верховну таємну раду.
Її головним радником став курляндський камергер БІРОН, а Голіцин опинився у відставці. В 1736 році його заарештували й присудили до страти, яку Ганна замінила довічним строком у Шлюссельбурзі.
Всіма справами в державі керував кабінет, у якому були три міністри, але фактично правив Бірон. Десятиліття правління Ганни одержало назву «біронівщини». Основні посади при дворі, у дипломатії й в армії зайняли остзейські німці. Були утворені два нових гвардійських полки (Ізмайловський і Кінний) з остзейськими офіцерами й начальством, як би на противагу старим полкам (Преображенському й Семеновському).
Імператриця ж була віддана лише задоволенням, тому всі старання придворних зводилися до того, щоб зібрати якнайбільше грошей для двору. Податі й недоїмки стягувалися нещадно, причому за заборгувавших селян відповідали й поміщики, і місцеві чиновники. Незадоволених забирали в таємну канцелярію, що відала політичними злочинами. Щоб запобігти бунтам, заохочувалися доноси й нашіптування. Донощики постійно повідомляли «слово й справа» (тобто донос) і обмовляли кого хотіли, а безневинних жертв піддавали катуванням і покаранням. Страти й заслання спіткали князів Голіциних, Довгоруких, Юсупових.
Держава жила в постійному страху доносів і гонінь, а двір потопав у розкоші й вів веселе й марнотратне життя. Бали, маскаради, полювання й інші звеселяння йшли безперервною низкою. Забави імператриці носили дивний, якщо не грубий характер. Її палац був заповнений недоумкуватими блазнями й комічними виродками. Один раз для блазнівського весілля вона побудувала крижаний будинок на Неві, освітлений зсередини, і в ньому було дане гучне свято.
Розпусне життя рано зруйнувало здоров'я імператриці, і вона померла, залишивши престол синові своєї племінниці Анни Леопольдівни й Брауншвейгського принца Антона, що тільки народився, Іоаннові (Іванові) Антоновичу, регентом якого до його повноліття призначили Бірона, що на той час за бажанням Анни був обраний герцогом Курляндським.