Марко ВОРОНИЙ
(19 (5) березня 1904, Чернігів — 3 листопада 1937, Соловки)
письменник.
Народився у сім'ї відомого українського поета Миколи Вороного й Віри Вербицької-Антіох, доньки композитора Миколи Вербицького, автора гімну «Ще не вмерла України». Навчався в Чернігівській гімназії. 1918 року записався добровольцем в армію Денікіна, але був неповнолітнім і його не взяли. Якийсь час жив у Катеринодарі. 1920 року повернувся в Україну, працював вантажником. Після повернення батька з Польщі разом із ним жив у Харкові, потім у Києві.
Навчався на режисерському факультеті Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. З 1928 року працював на кіностудії, перекладав титри фільмів з російської на українську. Восени 1933 року перебрався до Москви, працював у журналі «Наши достижения», подорожував по всьому Союзу. 1934 року, коли заарештували Миколу Вороного, Марко повернувся в Україну, разом із батьком вимагав в інстанціях переглянути справу. У цей час безробітний. 19 березня 1935 року, в день його народження, Марка Вороного заарештували. Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1–4 лютого 1936 року засудив Марка Миколайовича Вороного до 8 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у місті Кемь, потім на Соловках.
Особливою трійкою УНКВД Ленінградської области 9 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 року. Видав 5 книжок для дітей (усі — 1930) та збірку віршів «Форвард» (1932). Перекладав з німецької (Райнер Марія Рільке, Георг Гайм, Альберт Ліхтенштайн), французької (Рене Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, зокрема знаменитого «Альбатроса»), італійської (Джованні Бокаччо), єврейської (Давид Гофштейн) мов.