Виробники програмного забезпечення з допомогою журналістів залякали користувачів помилкою 2Y, коли дурні комп'ютери сплутають новий 2000 рік з 1900 роком і все піде шкереберть.
В подальшому ця масова паніка стала предметом багатьох досліджень. Зокрема її детально досліджував британський журналіст Нік Дейвіс - автор книги "Новини Пласкої Землі"
За відправний пункт можна вважати один суботній ранок у березні 1993 року в Торонто (Канада). На 37-й сторінці міської газети «Financial Post» на цю тему можна було знайти єдиний абзац. Під заголовком «Початок століття ставить комп’ютерну проблему» розповідалось, що канадський консультант із технологій на ім’я Пітер де Яґер застерігає, що чимало комп’ютерних систем опівночі, на початку нового століття, вийдуть з ладу, і що кілька компаній вжили заходів для запобігання цій проблемі. Навіть швидше, як яйце з фільму категорії «В», відкладене прибульцем у темному закутку мирної околиці, ця крихітна історійка вилупилася зі своєї шкаралупи й поволі почала поширювати свої паростки по всій незахищеній планеті.
До 1995 року ця тема з Північної Америки розійшлася по Європі, Австралії та Японії. До 1997 року історії про «проблему-2000» можна було почути будь-де. На момент 1998 року їхня кількість зросла в десять разів, проникнувши у різноманітні ЗМІ, вони продовжували мутувати і розмножуватись, проникаючи в дедалі більшу кількість газетних колонок, випусків теленовині, врешті-решт, з наближенням вечора Нового тисячоліття, досягли рівня глобального завоювання медіа, десять тисяч історій про «помилку-2000» заполонили майже кожне ЗМІ на планеті.
А тепер погляньте уважніше. Подивіться на джерела цієї історії — і ви побачите дещо вражаюче.
Першими джерелами були комп’ютерні фахівці на кшталт Пітера де Яґера з Торонто. їм було відомо, що проблема існує, проте важливий момент полягає в тому, що вони не знали, наскільки ця проблема серйозна. Відомо було те, що проблема загрожує лише комп’ютерам із внутрішніми годинниками (більшість персональних комп’ютерів саме такі, проте зазвичай «вбудовані» системи, на які покладаються великі організації, їх не мають), але тільки якщо ці годинники відраховують час, використовуючи календар, а не вимірюючи проміжок між двома датами, і тільки якщо ці календарі використовують лише дві, а не чотири, цифри для позначення років, і тільки якщо комп’ютер використовувався для програм, які підраховували час, відштовхуючись від проміжку між 1999 та 2000. Деякі комп’ютерні фахівці стверджували, що, судячи з усіх цих обмежувальних факторів, проблема, вочевидь, не набере широкого розмаху.
Вони також визнавали й те, що, навіть якщо про-блема виникне, то здебільшого не викличе серйозних труднощів. їм було це відомо, тому що, правду кажучи, «проблема-2000» була не новою. Протягом років комп’ютерники робили підрахунки, переходячи межу 99/00 — для страхування життя, пенсійного забезпечення, іпотечних кредитів, підписних внесків та різних видів довготермінових правових угод. Багато комп’ютерів уже врахували у своїх операціях перехід цієї межі. У деяких траплялися збої, проте незначні — документи з неправильними датами чи явно неправильні розрахунки, більшість із яких дуже легко виправити.
Для комп’ютерних спеціалістів труднощі полягали в тому, що вони самі не були певні, наскільки складною виявиться проблема і — ще на початку цієї історії — якщо виявиться, що вона складна, як переконати організації в потрібності перевірки систем. Тому дехто з них почав перебирати міру.
Згодом Пітер де Яґер визнав, що, коли його перші спроби привернути увагу до проблеми пройшли майже непоміченими, він «переборщив із тривогою», і, по-справжньому не впевнений у рівні серйозності проблеми, заговорив про найгірше. Наприклад, у травні 1996 року він дав свідчення в Палаті представників США перед урядовим підкомітетом управління, інформації та технологій.
Він сказав:
«Коли настане двотисячний рік, програми, які ми сьогодні використовуємо, будуть непотрібні». Стосовно деяких старих програм це була правда, але, безперечно, не всіх. І далі: «Якщо програми не будуть налагоджені та доступні і січня, всі підприємства втратять можливість займатися бізнесом. Можливо, деякі види бізнесу, але, звісно, не всі.»
Він підсумував:
«Я залишаю вам можливість поміркувати, що трапиться зі світовою економікою, якщо підприємства втратять спроможність займатися бізнесом».
Це справді було «перебільшення тривоги», хоч і здійснене з найкращих міркувань привернути увагу до реальної потенційної проблеми.
1997 року голова Цільової групи 2000 при Бри-танському уряді Робін Ґвінієр подібно натискав на кнопку тривоги. Ось що він сказав газеті «Mail on Sunday»:
«Не хочу видатися ірраціональним чи пророкувати загибель, проте можливі масові заворушення».
Через кілька років після настання нового тисячоліття, під час якого не відбулося ніяких заколотів, Ґвінієр визнав, що якби він просто сказав “Мабуть, нам вдасться це подолати”, ніхто б нічого не надрукував.
ЗМІ належним чином заходилися друкувати все, що було сказано. З поширенням цієї історії до неї долучилася друга хвиля «знавців»: різні типи людей, явно зацікавлені в тому, щоб натискати на кнопку «тривога».
Офісні менеджери використовували «проблему», витискаючи гроші зі своїх організацій на оновлення комп’ютерних систем, навіть якщо для них ризику не існувало — а журналісти почали писати про них історії. Дилери нерухомості підвищували вартість будинків, які розташувалися достатньо далеко, щоб витримати кризу й нагодувати ЗМІ страхітливими цитатами.
«“Проблема-2000” загрожує нашій основній інфраструктурі, і якщо їй вчасно не запобігти, тоді кожне підприємство, кожен дім, кожна церква, кожна синагога, кожна організація, залежна від основної інфраструктури, — також у зоні ризику».
Це цитата від Майкла Гайатта, видавця та автора книги «Проблема-2000: виживання в хаосі». Потім з’явилися виробники комп’ютерних наборів проти «проблеми-2000».
«Безперечно, деякі компанії збан-крутують, людей буде звільнено і дехто неминуче загине», — прорік Карл Фейлдер, засновник компанії, яка продала чотири мільйони копій програми «Chеск2000», по 20 фунтів стерлінгів за штуку.
Долучився й уряд. Не отримуючи певності щодо масштабу проблем, у політичному сенсі було безпечніше перебільшити з реакцією, ніж навпаки. Для британського уряду це було частково правильно, оскільки їхніх попередників було впіймано якраз на недостатній реакції кількома роками раніше, коли вони намагались задобрити фермерів, що розводили корів, не вживаючи заходів проти загрози коров’ячого сказу. Тож уряд почав витрачати гроші. А ще використовувати це питання для здобуття дивідендів на пропаганді проти традиційно ворожих країн. Таким чином НАТО видало застереження щодо зловісних російських ядерних ракет, що знищать Захід з настанням Мілленіуму, поки британські міністри хвалилися, що вони — світові лідери, які навчають п’ятдесят вісім інших країн, як протистояти «проблемі-200о».
«У нас побачили лідера» — проголосив пізніше міністр закордонних справ Джон Беттл.
Тоді накотила третя хвиля «джерел інформації». То були люди, які не мали ані найменшого уявлення про сказане ними. «Тоні Блера наполегливо закликали запобігти руйнівній ядерній кризі нового тисячоліття у Східній Європі. Багато застарілих комп’ютерів у колишньому Східному блоці вийдуть із ладу з настанням Мілленіуму.» Газета «Sunday Mirror» отримала цей коментар від члена парламенту від ліберальних демократів.
«Військова оборона США, включаючи ядерний арсенал, може припинити функціонування».
Газета «Sunday Times» разом з іншими виданнями отримала інформацію від посадовців Білого дому.
«Деякі ліфти, керовані комп’ютерами, можуть просто зупинитися під час руху. Також у вас можуть виникнути проблеми з охоронними системами, пожежними сигналізаціями, димовими сигналізаціями, термостатами й навіть опаленням, вентиляцією та пристроями для кондиціонування повітря».
Преса США отримала цей коментар від юриста з нерухомості.
До кінця 1990 років доєдналася остання група «джерел інформації» — різного типу маніяки та релігійні групи, які доводили тривогу до апокаліптичного рівня. їх очолював Ґері Норт з «Християнської реконструкції», котрий проголосив, що
«Нам потрібні складні часи для повернення людини до Господа».
Містер Норт долучився до «проблеми-2000» рано, вже 1997 року пояснюючи:
«Коли я почав писати про «проблему-2000», майже ніхто про неї ще не чув. Сьогодні медіа час від часу її висвітлюють. Через рік прийде цілий потік матеріалів. І місяць за місяцем поширюватиметься страх. Приреченість та морок продаватимуться так, як ніколи досі. Я розмістив своє ім’я, свій сайт і “Християнську реконструкцію” в осерді цього страху. Усе, що мені слід зараз робити — це повідомляти погані новини. А такими є всі новини, що стосуються “проблеми-2000”. Один за одним, медіаджерела рухатимуться в моєму напрямку.»
Так воно і сталось.
Тим часом було створено щось на кшталт ехокамери, в якій крики медіа створювали ефект, що спонукав їх кричати ще голосніше. З поширенням страшних історій з’являлись економісти, що так і прагнули передбачити ймовірність глобального спаду внаслідок «проблеми-2000», тому медіа описували їхні страхи. Дедалі більша кількість компаній наймали консультантів для перевірки їхніх систем, що забезпечувало медіа новим матеріалом для історій. За цим самим принципом певні воєнні лідери читали ці історії, охоче віщуючи ризик порушень у національній безпеці внаслідок «проблеми-2000». Тож медіа повідомляли і про цю загрозу. Наприклад, британський уряд наказав озброєним військам та Особливій повітряній службі (SAS) бути напоготові в ніч Нового тисячоліття на той випадок, якщо «проблема-2000» виведе з ладу системи захисту, відкривши терористам доступ до життєво важливих об’єктів — отже, медіа повідомили і про це.
Коли так нічого й не трапилось, дехто із прогнозистів загибелі намагався твердити, нібито відсутність катастрофи — це свідчення успішності їхніх попереджувальних дій. Це було для них так складно — оскільки до самої ночі Нового тисячоліття, після усіх витрат і приготувань, вони й далі віщували катастрофу. Коли її не сталось і січня, вони обіцяли неприємності з січня, аж доки не закінчились новорічні свята. Тоді довелося визнати поразку.
б січня Пітер де Яґер опублікував на своєму вебсайті історію, в якій розглянув як прикладу Італію — одну з багатьох країн, котра залишилась неушкодженою, незважаючи на те, що в ній відмовились перевірити всі комп’ютерні системи:
«Моєму баченню проблеми суперечить факт, який я не можу й навіть не намагаюсь спростувати: в Італії не помічено жодних істотних наслідків... Країни, які не зробили нічого, зіткнулися з меншою кількістю проблем, ніж ми очікували».
Так само було, скажімо, і з Росією, яка витратила на боротьбу з «проблемою-2000» менше, ніж британська компанія «British Airways» і зовсім не постраждала від якихось відчутних проблем. Так само було і з запланованими 30% малого та середнього бізнесу, де не робили нічого для захисту від «проблеми-2000» і залишились неушкодженими без істотних труднощів. Де Яґер закінчив на мужній та чесній ноті:
«Виявилося, що проблем із перетином кордону 99/00 було менше, ніж ми очікували».
Так само й Роберт Роскінд, засновник групи «Розв’язання проблеми-2000» та співавтор «Повного домашнього посібника з проблеми-2000» (продано десять тисяч екземплярів разом із відео), перебуваючи в несподіваній безпеці двотисячного року й озираючись назад, визнав:
«Правда в тому, що ми цілковито прорахувалися з рівнем ризику. Ми витратили стільки часу, грошей та нервів, а це було непотрібно.»