Головна / Історія в датах / СТОЛІТТЯ / до нашої ери

(до н.е.) 0100 | 07 | ЛИПЕНЬ | 12 липня 100 років до н.е. Народився ГАЙ ЮЛІЙ ЦЕЗАР. [2 частина]
ГАЙ ЮЛІЙ ЦЕЗАР.
(100 до н.е. - 15.3.44 до н.е. ),
римський імператор.

почитати 1-у частину

продовження [2 частина]

До друзів він завжди був добрим і чуйним: коли він їхав з Гаєм Олімпієм через глухий ліс, і того звалила раптова хвороба, він уступив другу єдиний притулок, а сам ночував на голій землі під відкритим небом. А коли він був вже при владі, то деяких людей найнижчого звання підняв до почесних посад, і на нарікання відповів, що якби він був зобов'язаний своїми чеснотами розбійниками і горлорізам, то і їм відплатив би такою ж вдячністю.

Ворожнечі ні до кого у нього не було настільки міцної, щоб не відмовитись від неї з радістю при першій нагоді. Гаю Меммію на його гнівні слова він відповідав з таким же сарказмом, але коли той виступив співшукачем консульства, він охоче його підтримав. Гаю Кальвію, котрий, ославивши його епіграмами, став через друзів шукати примирення, він написав першим.

Валерій Катулл, за словами самого Цезаря, затаврував його вічним тавром у своїх віршиках про Мамуру, але коли поет приніс вибачення, Цезар того ж дня запросив його на обід, а з батьком його продовжував підтримувати звичні дружні стосунки.

Навіть у помсті він виявляв свою природну м'якість. Піратам, у яких він був в полоні, він присягнувся, що вони у нього помруть на хресті, але коли він їх захопив, то наказав спершу заколоти, а вже потім розпинати. Раба Філемона, свого раба, який обіцяв ворогам отруїти його, він наказав стратити, але без тортур.

Коли Публій Клодій, звабник його дружини Помпеї, був з цього приводу притягнутий до суду за образу святинь, то Цезар, виступаючи свідком, заявив, що йому нічого не відомо. А на питання, чому ж він тоді розлучився з дружиною, відповів: "Тому що мої близькі, як я гадаю, повинні бути чистими не тільки від вини, але і від підозри".

Його помірність і милосердя під час громадянської війни викликали подив. В той час як Помпей оголосив своїми ворогами всіх, хто не стане на захист республіки, Цезар оголосив, що всіх, хто утримається і ні до кого не пристане, він буде вважати друзями.

Коли при Ілерді велись переговори про здачу, і обидва війська вже вільно спілкувались, Афраній і Петрей, раптово передумавши, захопили і стратили всіх солдат Цезаря у своєму таборі. Та Цезар не послідував такому віроломству. При Фарсалі він закликав своїх воїнів щадити життя римських громадян, а потім дозволив кожному із своїх солдат зберегти життя одному із супротивників.

Ніхто не загинув від нього інакше, як на війні, якщо не рахувати Афранія з Фавстом і молодого Луція Цезаря, та і вони, як вважають, були вбиті не по волі Цезаря, хоча перші двоє, вже прощені ним одного разу, знову підняли на нього зброю, а третій вогнем і мечем жорстоко розправився з його вільновідпущенниками і рабами, перерізавши навіть звірів, приготованих для ігор.

В останні роки він дозволив повернутись в Італію всім, хто ще не отримав прощення, і відкрив їм доступ до державних і військових посад. Навіть статуї Луція Сулли і Помпея, розбиті народом, він наказав відновити. І коли потім проти нього говорилось або задумувалось щось небезпечне, він намагався цьому запобігти, але не карати.

Виявивши змову, або нічні збіговиська, він обмежувався тим, що едиктом оголошував, що йому про це відомо; тим, хто злобно проти нього висловлювався, він радив на зборах більше цього не робити; жорстоку образу, нанесену йому брехливою книжкою Авла Цеціни і лайливими віршами Піфолая, він переніс спокійно, як простий громадянин.

Та все ж існує думка, що він зловживав владою і був вбитий заслужено. В змові проти нього брало участь більше 60 осіб; на чолі стояли Гай Кассій, Марк Брут і Децим Брут. Між тим, наближення насильницької смерті було провіщено Цезарю явними знаменнями.

Через це, а може через хворобу він довго коливався, чи не залишитись йому вдома, відклавши справи в сенаті. Нарешті, Децим Брут умовив його не позбавляти своєї присутності збори, і він вийшов з дому в 5-й годині дня. Хтось із зустрічних подав йому записку з повідомленням про змову: він долучив її до інших записок, які тримав у лівій руці, збираючись прочитати. Потім він приніс у жертву кількох тварин, та хороших знамень не добився; тоді він увійшов у курію.

Він сів і змовники оточили його, ніби для привітання. Тоді ж Тіллій Цімбр , що взяв першу роль, підійшов до нього впритул, ніби з проханням, і коли той зробив знак йому зачекати, схопив його за тогу вище локтів. Цезар кричить: "Це вже насильство!" - і тут один Каска, розмахнувшись ззаду, завдає йому удар нижче горла. Цезар хапає Каску за руку, проколює її грифелем, намагається піднятись, та другий удар його зупиняє.

Коли ж він побачив, що з усіх боків на нього направлені кинжали, він накинув на голову тогу і лівою рукою розпустив її складки нижче колін, щоб пристойніше впасти вкритим до п'ят; і так він був уражений 23 ударами, тільки при першому видавши навіть не крик, а стогін, хоча деякі і передають, що кинувшомуся на нього Марку Бруту він сказав: "І ти, дитя моє?". (Натяк на те, що Брута вважали дитиною Цезаря від зв'язку з Сервілією).

Всі розбіглись; мертвий він лишився лежати, поки троє рабів, поклавши його на ноші, не віднесли додому. І серед стількох ран лише одна, на думку лікаря Антістія, виявилась смертельною - друга, нанесена в груди. Тіло вбитого змовники збирались кинути в Тібр, майно конфіскувати, закони відмінити, та не наважились на це відразу, побоюючись консула Марка Антонія і начальника кінноти Марка Лепіда.

За вимогою Луція Пізона було прочитано заповіт Цезаря. Серед всього іншого багато вбивць були названі ним в числі опікунів свого сина, якщо такий народиться, а Децім Брут - навіть серед спадкоємців другого ступеня. Народу він заповів сади над Тібром у громадське користування і по 300 сестерціїв кожному громадянину.

В день поховання Антоній оголосив через глашатая постанову сенату, в якій Цезарю віддавались всі людські і божі почесті, за тим клятву, в якій сенатори присягались берегти життя одне одного. Загальне горе було безмежним. Серед цієї скорботи багато іноземців тут і там оплакували вбитого кожен на свій лад, особливо іудеї (вони любили його за дозвіл справляти свої ритуали в Римі і за перемогу над Помпеєм, який сплюндрував ієрусалимський храм), які потім ще багато ночей збирались на пепелищі.

Відразу після церемонії спалення тіла натовп з факелами кинувся до будинків Брута і Кассія. Його ледве стримали; та зустрівши по дорозі Гельвія Цінну, народ вбив його, сплутавши по імені з Корнелієм Цінною, якого шукали за виголошену ним напередодні промову проти Цезаря; голову Цінни настромили на спис і носили по вулицям. З часом народ воздвиг на форумі колону з цільного нумідійського мармуру, біля 20 футів заввишки, з написом "Батькові батьківщини". Біля її підніжжя ще довгий час приносили жертви, давали обітниці і вирішували суперечки, даючи присягу іменем Цезаря.

У деяких друзів лишилась підозра, що Цезар сам не хотів дальше жити, і тому не турбувався про здоров'я і нехтував застереженнями друзів і знаменнями. Інші, що він покладався на останню постанову і клятву сенату і після цього навіть відмовився від супроводжучих його охоронців - іспанців з мечами.

Інші, навпаки, вважають, що він волів один раз зустрітися віч-на-віч з підступністю, аніж у вічній тривозі ховатись від неї. Деякі передають, що він часто казав: життя його дороге не стільки йому, скільки державі - сам він давно досягнув повноти влади, а держава, якщо з ним щось трапиться, лише буде ввергнута у громадянські війни. Та в одному згідні майже всі: така смерть була йому майже жадана.

І сам він напередодні, обідаючи у Марка Лепіда, сказав, що найкраща смерть - неочікувана і раптова. Він загинув на 56-му році життя і був причислений до богів, не тільки указами, але і переконанням народу.

З його вбивць майже ніхто не прожив після цього більше 3 років і не помер своєю смертю. Всі вони були засуджені і всі загинули різно: хто на кораблі, хто в битві. А деякі уразили самі себе тим же кинжалом, яким вони вбили Цезаря.

почитати 1-у частину

Категорії:

до нашої ери, ЛИПЕНЬ (народились), КОРОЛІ, імператори, президенти, перші особи держави, АРМІЯ, авіація, флот, озброєння, технологія, командири, командування, ЧОЛОВІКИ, ІТАЛІЯ (Ватикан, Візантія, Римська імперія)

Схожі теми:

Цезар, 12 липня 100 до н.е., 12 липня, римський імператор, липень 100 до н.е., Гай Юлій Цезар, римський полководець, Рим, Гай Юлій

Розкажіть друзям:

comments powered by HyperComments

Пошук по сайту


Реклама