ПОДІЇ: КВІТЕНЬ (події) [1]

Убивця Цезаря Децим БРУТ і його союзник, спадкоємець Цезаря ОКТАВІЙ у битві під Мутине завдали вирішальної поразки Марку АНТОНІЮ, оголошеному ворогом батьківщини, після чого він втік до Марка Емілія ЛЕПІДА, начальника кінноти при Цезарі.
У цей же день відомий римський політик, філософ і блискучий оратор ЦИЦЕРОН вимовив останню зі своїх 14 політичних мов, спрямованих проти Марка Антонія й названих філіппіками в наслідування мовам грецького філософа ДЕМОСФЕНА, звернених проти македонського царя ПИЛИПА II.

Звідки йому було знати, що незабаром колишні вороги - Антоній, Октавіан і Лепід - укладуть новий тріумвірат і занесуть Цицерона в проскрипційні списки (ті, що потрапили в них, оголошувалися поза законом і були приречені на смерть). Наприкінці року при спробі втечі Цицерон буде вбитий за наказом Марка Антонія. Політика за всіх часів була брудною справою.

У Луці відбулася врочиста зустріч тріумвірів Гая Юлія Цезаря, Марка Ліциния Красса й Гнея Помпея.
Політичний союз, укладений в 60 р. до н.е., був укріплений, права розширені. Цезареві ще на п'ять років продовжили строк керування Галлією; було також обумовлено, що на 55-й рік Красс і Помпей будуть обрані консулами, після консулату Помпей одержував на п'ять років у керування Іспанію, а Красс на цей же строк - Сирію.

У Римі відкрився другий храм Венери.
Він став місцем поклоніння римських куртизанок. Римляни, будучи людьми без забобонів і з почуттям гумору, стали відзначати день відкриття храму як День повій.

Заснування Риму.
Із часів римського вченого Марка Теренція ВАРРОНА (116 - 27 до н.е.) цю дату прийнято вважати днем заснування Рима.

У п'ятницю, напередодні іудейського свята Великодня, перед міськими воротами (чи на Голгофі?) Єрусалима розп'ятий на хресті ІСУС із Назарета (інша дата 3.4.33).

Єдиновладним римським імператором став ВІТЕЛІЙ.

Римляни після довгої облоги захопили іудейську фортецю Масада у берегів Мертвого моря.
Захисники, не бажаючи здаватися загарбникам у рабство, покінчили із собою. Так завершилося іудейське повстання проти римського панування.

Під час святкування пасхи на табір вестготів у Полленції напали римляни під командуванням СТИЛІХОНА.
Несподівана атака привела готів у замішання, але їхній вождь АЛАРІХ зумів зібрати сили й нанести римлянам велику втрату. Перемога все-таки залишилася за римлянами, які вибили супротивника з табору, а серед бранців опинилася й дружина Аларіха.

Вестготи відступили, але потім ще не раз вторгалися в межі Західної Римської імперії, скинувши в підсумку імператора ГОНОРІЯ. У чималому ступені їхнім успіхам сприяло й убивство в 408 році Стиліхона, що не раз наносив поразки варварам.

Особисто мене цікавить, хто святкував пасху - вестготи? Чи римляни...

У цей день трапилося кільцеподібне сонячне затьмарення, описане в Лаврентівському літописі.
Це перше руське рукописне свідчення, що чудеса й затьмарення відбувалися й у давнину. Значно більш пізні розрахунки показали, що смуга цього затьмарення пройшла над територією сучасних Хельсінкі, Талліна, Санкт-Петербурга, Вологди й Костроми.

Перший єврейський погром в Києві.
Припинений завдяки втручанню Володимира Мономаха.

У цей день князь Суздальський Юрій Володимирович ДОВГОРУКИЙ улаштував великий бенкет на честь свого союзника князя Новгород-Сіверського Святослава Ольговича.
Проходив бенкет у нікому невідомій Москві, чим древні репортери світської хроніки були так вражені, що вперше пом'янули майбутню столицю в хроніках, а Довгорукого з тих пор стали вважати засновником міста. Точніше кажучи, він став засновником з тих пір, як вбив свого тестя боярина Тучкова і привласнив собі його село Тучково. І сказав: буде тут град.

14-річний король Франції ПИЛИП II АВГУСТ женився на Ізабеллі, племінниці графа Фландрського.
Одруження допомогло йому втекти від опіки численних родичів, а як придане йому дісталася область на півночі Франції Артуа. Із цього моменту почалася успішна боротьба Пилипа II за територіальне об'єднання Франції й створення централізованої феодальної держави.

15-річний король Франції ПИЛИП II АВГУСТ женився на Ізабеллі, племінниці графа Фландрського.

Ігор Святославич Сіверський, його брат Всеволод і племінник вирішили самостійно сходити на половців.
Так виник сюжет "Слова о полку Ігоревім". Якщо вірити епосу, зачинщиком був Всеволод. Метою походу був звичайний грабіж (шоломом водиці з Дону зачерпнути). Але ж три роки тому Ігор з тими ж половцями йшов Київ штурмувати. Ну і добре.

Сил було мало (не зрівняти з минулим роком), тому в степ пробиралися байраками, ховаючись від половецьких роз'їздів. Рухалися порізно, а на Осколі з'єдналися й форсували Донець. Пограбували кілька кочовищ. Незабаром їх виявили й з Дону почали прибувати половці. Їх було так багато, що деякі дружинники радили Ігореві повернути голоблі.

Він говорив у відповідь гарні слова, типу мертві сорому не імуть. І сміявся як бог. Але потім стало не до сміху, половці відрізали русів від води й три дні обстрілювали з луків, не вступаючи в рукопашну. Без води коні русів охляли, усі спішилися. Шансів не було. Ігор умовляв бійців хоробро вмирати - вони так і робили.

- Ну а самі князі здалися в полон - Ігор, Всеволод, племінник. Адже сором живих - це тільки для рядових дружинників, а князі - зовсім інша справа. У полоні вони мали слуг, священиків, їздили на соколине полювання, тріскали кумис, "зажигали" з половчанками (його син Володимир навіть женився на дочці Кончака). А дружина гнила на берегах Кагальника, не маючи сорому.

- Почалася 8-літня війна з половцями, тому що Кончак не залишив ці походи безкарними - прийшов на Русь, взяв кілька міст на берегах Сули, осадив Переяславль (Володимир Глібович ледве відбився, але одержав три списи в задницю), взяв Ромни (тоді це місто називалося Рим), спустошив села біля Путивля й повів величезний полон. Святославові він повідомив у Київ: тепер можна й мінятися полоненими.

- Мінятися не довелося, Ігор втік з полону, залишивши там сина з половецькою дружиною й брата. А Всеволода із племінником половці через 2 роки самі відпустили.

Сьогодні дивно чути, як "Слово..." називають пам'яткою руського патріотизму.

Учасники 4-го хрестового походу взяли й розграбували Константинополь, що став столицею Латинської імперії (1204-61).

Битва на Липиці.
"...пішли сини на батька, батьки на дітей, брат на брата, раби на пана, а пан на рабів". Юрій і Ярослав (княжив у Переяславлі, з Новгорода його вигнали) Всеволодовичі поперли на брата свого, Костянтина. Костянтин, підтриманий новгородським ополченням і Мстиславом Відважним (у черговий раз рятуючим Новгород), переміг (з боку переможців загинуло 9 тисяч бійців), але не одержав усього.

Костянтин став головним князем, але резиденцію переніс із Ростова у Володимир, Ярослав залишився в Переяславлі (де після битви перевішав всіх новгородських купців), Юрій одержав Суздаль, а Володимир Всеволодович (ще один братішка) одержав Стародуб. А за що стільки народу полягло?

Так, але битва була жарка, народ з розуму сходив. Новгородці, наприклад, боролися голими: скинули сорочки, портки, чоботи й поперли на ворога. Дружина Мстислава полонених не брала (захопили лише 60 чоловік, а інших почікали). О часи, о звичаї!

Закладено кафедральний собор у Солсбері - один з найдавніших і красивіших в Англії.

Олександр НЕВСЬКИЙ розгромив німецьких лицарів на Чудському озері.
Битва ввійшла в історію під ім'ям Льодового побоїща.

Як же це добре - влаштувати бійку на льоду 5 квітня. І розумно. І дотепно.

Олександр НЕВСЬКИЙ розгромив німецьких лицарів на Чудському озері.
Битва ввійшла в історію під ім'ям Льодового побоїща.

Завершилося найбільший в давньоруській історії міжусобний бій на ріці Липиця (біля Юр'єв-Польського), втрати сторін склали близько 20 тисяч чоловік.
Один одному протистояли володимиро-суздальська рать князів ЯРОСЛАВА ВСЕВОЛОДОВИЧА і ЮРІЯ ВСЕВОЛОДОВИЧА й новгородсько-смоленсько-ростовське військо на чолі МСТИСЛАВОМ МСТИСЛАВОВИЧЕМ ВІДВАЖНИМ, ВОЛОДИМИРОМ РЮРИКОВИЧЕМ (онуками князя смоленського й київського РОСТИСЛАВА МСТИСЛАВОВИЧА) і КОСТЯНТИНОМ ВСЕВОЛОДОВИЧЕМ (старшим братом Ярослава і Юрія).

Дивні речі творились на Русі. 20 тисяч загиблих у міжусобній сутичці. А коли Батий прийшов з такою ж кількістю бійців, це вже була навала.

У церкві Святої Клари в Авіньоні італійський поет Франческо ПЕТРАРКА вперше зустрів Лауру, яку покохав з першого погляду.
Молодому вченому й поетові було двадцять років, їй — двадцять три. Вона вже була заміжньою. Вони ніколи не були разом, але свою любов до неї він проніс через все життя. Петрарка, уже старий, перебираючи архів, знайшов сонет, що раніше йому не подобався, і написав нові рядки: «У рік тисяча трьохсот двадцять сьомий, у квітні, у першу годину шостого дня, увійшов я в лабіринт, де немає виходу».

Через п'ять років він помер, а незадовго до цього написав : «Уже ні про що не помишляю я, крім неї». Лаури вже давно не було в живих: вона померла рівно через двадцять один рік після їхньої першої зустрічі - 6 квітня 1348 року в Римі, у якому лютувала чума. Запис про це - єдине свідчення, залишене поетом, у якому він назвав ім'я своєї коханої.

Більше ми про неї нічого не знаємо. Але залишилися сонети - листи поета до неї - вершина лірики Петрарки й всієї італійської поезії.

У Львові помер Юрій Тройденович - останній руський (умовно кажучи) князь Галичини.
Ходили чутки, що його отруїли - православні. Адже князь був католиком. Відразу ж де не взявся польський король Казимир - захопив місто, пограбував княжу казну і поїхав собі (поки що), спаливши на прощання львівські укріплення. По дорозі до Кракова Казимир завернув на Волинь, взяв штурмом Володимир, також його спалив, пограбував князівство і тоді вже заспокоївся.

Офіційним приводом наїзду був захист спаплюженої цим отруєнням католицької віри. На Галичині править Детько - воєвода Юрія Тройденовича, та польська окупація вже не за горами.

Король Англії ЕДУАРД III заснував орден Підв'язки.
Король Англії ЕДУАРД III заснував орден Підв'язки. З його народженням зв'язана романтична історія. На одному з балів графиня, що танцювала з королем, СОЛСБЕРІ втратила блакитну підв'язку, що впала під ноги королеві. Навколо стали сміятися. Зі словами «Ганьба тому, хто погано подумає про це» король надяг підв'язку на себе й пообіцяв, що вона стане вищою нагородою в країні. Обіцянку він виконав, а вимовлені ним слова стали девізом ордена.

Король Англії ЕДУАРД III заснував орден Підв'язки.
З його народженням зв'язана романтична історія. На одному з балів графиня, що танцювала з королем, СОЛСБЕРІ втратила блакитну підв'язку, що впала під ноги королеві. Навколо стали сміятися.

Зі словами «Ганьба тому, хто погано подумає про це» король надяг підв'язку на себе й пообіцяв, що вона стане вищою нагородою в країні. Обіцянку він виконав, а вимовлені ним слова стали девізом ордена.

За наказом короля Франції КАРЛА V був закладений перший камінь у фундамент фортеці Бастилія, яка повинна була захищати своїми стінами Париж від атак англійців.
Спочатку Бастилія проектувалася як укріплені ворота, але вже КАРЛ VI перетворив її в дійсну твердиню, звівши стіни на всіх відкритих ділянках. Вісім веж висотою вище 30 метрів, зв'язані стінами рівної висоти й оточені ровом шириною в 25 метрів, піднімалися над містом. Завершено будівництво було майже два століття потому.

При кардиналі РІШЕЛЬЄ Бастилія стала використатися як державна в'язниця, якийсь час вона й залишалася нею до узяття повсталим народом 14 липня 1789 року. За постановою Установчих зборів Бастилія була знесена. З 1880 року день узяття Бастилії відзначається у Франції як національне свято. Будували 2 століття, а зруйнували майже блискавично.

За наказом короля Франції КАРЛА V був закладений перший камінь у фундамент фортеці Бастилія.

У Ризі засноване Братерство чорноголових, що грало помітну роль у житті міста.
Його членами могли бути тільки неодружені німецькі купці. Раніше своїм заступником вони вважали святого Георгія, але потім ним став святий Маврикій, що був чорношкірим. Звідси й вульгарна назва членів Братерства.

Турецький султан МЕХМЕД II почав облогу Константинополя, який захопив наприкінці травня.

Турецький султан МЕХМЕД II почав облогу Константинополя.

Великий князь ІВАН III уклав договір із князем Михайлом Андрійовичем ВЕРЕЙСЬКИМ.
Відповідно до його тексту, князь заповів після своєї смерті Білоозеро великому князеві. Це було значним обмеженням прав сина Михайла Андрійовича - Василя й стало першою ластівкою в наступі Івана III на права удільних князів.