1950 | 03 | БЕРЕЗЕНЬ | 05 березня 1950 року. Помер Роман ШУХЕВИЧ.
Роман ШУХЕВИЧ
(Тарас ЧУПРИНКА)
(30.06.1907-5.03.1950)

Народився Роман Шухевич у місті Львові, на вулиці Собіщизни, будинок № 7 (сучасна вулиця Довбуша, будинок № 2) 30 червня 1907 року При хрещенні отримав друге ім'я Тарас. Батьки — Осип-Зиновій Шухевич та Євгенія Шухевич (дівоче прізвище Стоцька). Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом ХІХ століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.

Дитинство Шухевича минуло у містечку Краківці на Львівщині. У 1914 його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам'янка-Бузька). Тут він закінчив початкову школу. Навчання хлопець продовжив у Львові у філії Академічної гімназії. У цей період (1917—1925) молодий Шухевич мешкав під опікою Герміни Шухевич на вулиці Собіщизни, № 7. Завдяки творам народного мистецтва, що їх зібрав його дід Володимир, у будинку панував дух патріотизму.

Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Йосипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець — командант УВО, який у 1921—1922 роках деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього провідника.

У вересні 1926 Шухевич вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ. У червні 1934 закінчив навчання з дипломом інженера.

Улюбленими видами спорту Шухевича були футбол, баскетбол, волейбол, біг, плавання, а також планерний спорт. У 1923 на спортивних змаганнях у Львові — Запорозьких іграх — він поставив рекорд у бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів.

Окрім спорту, юнак займався музикою і співом. На початку 1930-х він був студентом заочного курсу Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові за класом фортепіано. Музичний інститут закінчив також його брат Юрій. Разом вони виступали у Львівському оперному театрі, де Юрій співав під акомпанемент Романа. Улюбленими композиторами Шухевича були Ґріґ та Шопен.

У 1930, після звільнення від служби в польській армії, Роман Шухевич одружився з дочкою пароха села Оглядів, Наталією Березинською (*13 березня 1910 — †28 лютого 2002). Там 28 березня 1933 у них народився син Юрій. Після окупації Західної України большевиками Наталія Шухевич із сином, щоб не потрапити в тюрму, перейшла нелегально кордон і добралася до Кракова, де зустрілась із чоловіком. Тут 16 жовтня 1940 народилася їхня дочка Марія. Під час німецько-радянської війни у липні 1941 Шухевич перебралася до Львова. Тут із двома дітьми проживала до арешту 17 липня 1945.

Посада головнокомандуючого Української Повстанської Армії вплинула на подальшу долю родини Шухевича. Його батьків, Йосипа (1879—1948) та Євгенію (1883—1956) Шухевичів, радянські спецслужби тримали під постійним наглядом, поки ті мешкали у Львові. Коли стало зрозуміло, що МҐБ не зможе використати батька для арешту сина, то його, тяжко хворого, відправили на заслання у Кемеровську область, де він помер у 1948 р. Мати Євгенія була заслана до Казахстану, де і померла 30 червня 1956 р.

Брата Юрія (1910 — †24—26 червня 1941), інженера-геодезиста, НКВД замордувало у львівській тюрмі на вул. Лонцького (сучасна вул. Брюлова К.) у червні 1941 р.

Сестра Наталія (*1922), студентка Львівського медінституту, була заарештована 7 вересня 1940 р. і засуджена на процесі 59 членів ОУН на 10 років каторжних робіт на лісоповалі на Уралі й 5 років заслання в Казахстан.

Дружину Шухевича Наталію заарештували 17 липня 1945 р. Обох дітей від неї забрали й віддали до дитячого будинку в м. Чорнобиль. Згодом Наталя зі своєю матір'ю Осипою також була відправлена на заслання, а діти — син Юрій та дочка Марія — були передані до дитячого будинку в Донецьку. Згодом Юрія було ув'язнено, і він перебував у таборах понад 32 роки. Сьогодні Юрій Шухевич — відомий громадсько-політичний діяч

У роки навчання у гімназії та в політехніці Роман Шухевич був активним членом «Пласту» (1-ий курінь ім. П. Сагайдачного, 7-ий курінь ім. кн. Льва, 1-ий курінь УСП (Улад старших пластунів) ім. Ф. Черника, 3-ій курінь УСП «Лісові чорти», 10-ий курінь УСП «Чорноморці») та різних спортивних товариств. Ще гімназистом він був одним із організаторів пластового гуртка «Ясний тризуб» (1922), а пізніше куреня «Чорноморці» (1927)

У 1928—1929 Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Як студента, його зразу ж направили на навчання у школу підхорунжих, але через політичну ненадійність звільнили. Свою військову службу він продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.

У 1925 Роман Шухевич вступив у ряди Української Військової Організації. Крайова Команда УВО доручила йому виконати замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. 19 жовтня 1926 дев'ятнадцятирічний Шухевич разом із Богданом Підгайним блискуче виконав поставлене завдання.

2 лютого 1929 у Відні була створена Організація Українських Націоналістів. У 1930—1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін») було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. У 1930 він був одним із керівників масових актів непокори — Саботажної акції, що охопила цілу Галичину. Польський уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію, що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей українського націоналізму.

Як бойовий референт КЕ ОУН Шухевич брав участь в організації низки заходів, спрямованих проти антиукраїнської політики польської влади, зокрема:

  • серії експропріаційних актів на польські державні установи, які проводилися з метою залучення матеріальних засобів для ведення подальшої національно-визвольної боротьби. Так, 31 липня 1931 року перемишльська бойова п'ятірка ОУН вчинила успішний напад на поштову карету під Бірчею біля Перемишля. У той же день подібні напади відбулися під Печеніжином біля Коломиї та в Бориславі на Банк людовий (його зробила дрогобицька бойова п'ятірка). 8 серпня 1931 року згадана бойова п'ятірка виконала ще один експропріяційний акт на пошту в Трускавці;
  • атентату 22 березня 1932 р. на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політв'язнями та катування їх під час допитів;
  • ексу 30 листопада 1932 р. на пошту в Городку, під час якого загинув Юрій Березинський, брат дружини Романа Шухевича;
  • атентату на радянського консула у Львові як відповіді і знаку протесту проти штучного голодомору в Україні, влаштованого більшовиками. 21 жовтня замах виконав бойовик ОУН Микола Лемик, убивши в консульстві спецуповноваженого НКВД Олексія Майлова;
  • атентату на міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, організатора варварської пацифікації — масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського населення. Атентат виконав 15 червня 1934 р. у Варшаві бойовик ОУН Гриць Мацейко — «Ґонта».

Роман Шухевич — «Дзвін» поряд з іншими діячами із середовища Академічного дому (Степан Бандера — «Лис», Степан Ленкавський, Ярослав Стецько — «Карбович», Ярослав Старух, Зенон Коссак, Михайло Колодзінський — «М. Будзяк») долучився до вироблення тактики, яка оформилася в концепцію «перманентної революції». Згідно з нею, український народ в умовах жорстокої окупації зможе здобути собі свободу лише шляхом силового натиску на ворога. Тому ОУН повинна взяти на себе підготовку суспільства до всенародного повстання.

Відтак ОУН організовує широку пропаганду ідей революції та безкомпромісної боротьби. Метою цієї пропаганди є виховати народ у дусі нестримного бажання здолати свого ворога. Роман Шухевич брав активну участь у дискусії щодо побудови та організації армії в ОУН. Існували дві діаметрально протилежні точки зору. Згідно з першою, українська армія має формуватися як регулярна на еміграції; згідно з другою, національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, опираючись на власні сили.

Цю думку обстоювали «крайовики» — Степан Бандера, Іван Габрусевич, Зенон Коссак, Олекса Гасин, Дмитро Грицай, Василь Сидор та інші, у тому числі й Роман Шухевич У червні 1934 р. у зв'язку з убивством Пєрацького поліція провела масові арешти серед членів ОУН. 18 червня арештовано Романа Шухевича і згодом, 6 — 7 липня, заслано до концентраційного табору у Березі Картузькій без достатніх доказів вини. Цей табір славився нелюдськими умовами життя в'язнів. Постійне знущання над арештованими, фізичне й моральне, стало системою і доведене було до тупого садизму. Кожен із них отримував власний номер, який мав носити великий на плечах, а малий — на лівому рамені (наприклад, Дмитро Грицай мав № 44).

У таборі Шухевича приписали до групи кочегарів, які взимку носили вугілля та розпалювали печі. Але й тут він очолив націоналістичну організацію самооборони. На Варшавському процесі над ОУН (18 листопада 1935 — 13 січня 1936) Роман Шухевич виступав у ролі свідка. Усі свідки обстоювали право говорити рідною мовою. За таку поведінку головуючий суддя В. Посемкевич оштрафував їх на 200 злотих, а за привітання: «Слава Україні!» — наказував покинути залу суду та карав однією добою ув'язнення.

19 січня 1935 р. Шухевича відправлено на слідство до Львова, де він сидів у тюрмі «Бриґідки» на вул. Городоцькій. На Львівському процесі над ОУН (25 травня — 26 червня 1936) йому інкримінували державну зраду та звинувачували у належності до Крайової Екзекутиви ОУН. Адвокатом Романа Шухевича був його дядько Степан Шухевич. Члени ОУН, проти яких поліція не мала достатньо доказів, у тому числі Шухевич, повинні були послідовно заперечувати свою причетність до організації. При цьому всі вони заявляли, що за своїми переконаннями є українськими націоналістами. Романа Шухевича було засуджено на три роки ув'язнення з урахуванням слідчого арешту.

На підставі проголошеної у 1935 р. урядової амністії він вийшов на волю 27 січня 1937 р., пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі. Після звільнення у 1937 р. Роман Шухевич проживав із родиною у Львові, на вул. Косинерській, 18 а (сучасна вул. І. Карпинця), і працював у рекламній кооперативі «Фама», яку, власне, сам і організував в березні 1937 р. Вона мала виконувати подвійне завдання — політичне й фінансово-економічне. Ця фірма стала легальними прикриттям для діяльності ОУН. Дуже скоро були створені осередки «Фами» у багатьох містах Галичини й Волині й навіть поза межами тодішньої Польщі. Працівниками кооперативи були переважно члени ОУН — колишні політв'язні, яким дуже важко було влаштуватися на роботу. Тепер вони отримували легальний заробіток і могли успішно поєднувати працю на фірмі з організаційною діяльністю.

«Фама» розробляла та розміщувала рекламні оголошення кооператив Центросоюз, Маслосоюз та інших у газетах «Діло», «Новий час». Завдяки вмілому менеджменту фірма розрослась у розгалужене підприємство, і незабаром були зорганізовані й успішно працювали відділи оголошень у пресі, кінорекламі, друкування рекламних буклетів, виготовлення фірмових вивісок та рекламних щитів, рекламного оформлення вітрин (дизайн), організації рекламних виставок і ярмарків, виробництва мінеральної води, виготовлення «адресарія» (книги адрес установ і фірм) та власний транспортний відділ.

У жовтні 1938 р. на Закарпатті постала незалежна Карпатськоукраїнська держава. Роман Шухевич організував фінансову допомогу для уряду Карпатської України, висилає членів ОУН для діяльності в Карпатській Січі.

Наприкінці грудня 1938 р. разом з Іваном Бутковським — «Гуцулом» нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і добрався на Різдво 1939 р. до міста Хуст. Тут він разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. В обов'язки поручника «Бориса Щуки» (тодішнє псевдо Романа Шухевича) входило поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв'язку. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну поручник «Щука» брав активну участь у боях, і лише чудо врятувало його від неминучої смерті.

Після окупації Карпатської України у березні 1939 р. Угорщиною Шухевич через Румунію і Югославію дістався до Австрії, де зустрівся з членами Проводу ОУН, яким доповів про свою діяльність у Карпатській Україні. Провід ОУН доручив йому справи зв'язку із Західною Україною, зокрема конспіративний зв'язковий пункт у Данціґу

1939 р. Роман Шухевич разом із родиною проживав у Кракові. Він виконував функції референта зв'язку у Проводі Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником Андрієм Мельником, зокрема організовував нелегальні переходи кур'єрів в Україну через німецько-радянський кордон, приймав звіти від членів ОУН та кур'єрів, які прибували з України.

Нова політична ситуація вимагала нових форм боротьби за державну незалежність, та між ОУН в Україні й Проводом Українських Націоналістів (ПУН) за кордоном, що його очолював полковник Андрій Мельник, не було єдиного узгодженого погляду з цього приводу. Незважаючи на довгі переговори, різниця в думках щодо тактики Організації призвела до розколу на дві ОУН — під керівництвом полковника Мельника та під проводом Степана Бандери.

Остаточно цей поділ був оформлений на конференції ОУН 10 лютого 1940 р. у Кракові, на якій було створено Революційний Провід ОУН на чолі зі С. Бандерою. Р. Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на західноокраїнних українських землях, що за пактом Молотова — Рібентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя, Холмщина, Надсяння та Лемківщина).

Під керівництвом Шухевича із членів ОУН, які приходили із УРСР, була створена міцна організаційна мережа, яка стала базою для підготовки підпілля в Україні. Особливу увагу Крайовий Провідник приділяв військовим вишколам членів ОУН. У Військовому штабі ОУН він керував підготовкою і навчанням провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська. Шухевич брав активну участь у нарадах II Великого збору ОУН, що відбувся у квітні 1941 р.

Весною 1941 року Провід ОУН домовився з німецьким командуванням про вишкіл військову частину Дружини Українських Націоналістів, які мали воювати на території України проти більшовицьких окупантів за відновлення державності. Р. Шухевич погодився очолити ДУН з розрахунком, що у майбутньому Легіон зможе стати базою для формування української армії. У квітні 1941 р. він налічував 330 чоловік і поділявся на 3 сотні.

Після інтенсивного вишколу Український легіон 18 червня від'їхав до Ряшева, а 30 червня прибув до Львова, де того ж дня було проголошено Акт відновлення Української держави. Німецька влада поставилася до цього вкрай вороже. Голову Проводу ОУН С. Бандеру та Голову Державного Правління Ярослава Стецька було арештовано. У зв'язку з цим Легіон, який на той час перебував біля Вінниці, відмовився від подальшої служби в німецькій армії. У серпні його зняли з фронту, інтернували й перевели до Німеччини.

Тут українських вояків реорганізували в Охоронний батальйон № 201, і за індивідуальним контрактом вони змушені були погодитися на ще один рік служби. 16 березня 1942 р. батальйон був направлений в Білорусь в околиці м. Боровки для охорони військових об'єктів та боротьби проти радянських партизанів. Після року служби всі вояки на чолі з Шухевичем відмовились продовжувати службу. 6 січня 1943 р. їх відправили під охороною до Львова, куди вони приїхали 8 січня 1943 р. Роман Шухевич, знаючи, що всіх старшин арештують, непомітно зник від ґестапо.

З січня 1943 р. в житті Романа Шухевича почався новий етап діяльності як Провідника й Командира національно-визвольної боротьби проти німецьких і російських окупантів. Після втечі з-під німецької варти він зв'язався з Проводом ОУН та приєднався до боротьби, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом — Головою, а у серпні 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН був обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА.

Під час німецької окупації України Роман Шухевич переховувався переважно по лісах, а від серпня 1944 р. з приходом радянської влади — по селах. Спочатку Провідник мешкав в Улашківцях біля Чорткова, а восени та взимку 1944 — 1945 рр. — в Бережанському та Козівському районах Тернопільщини в околицях сіл Бишки — Потік — Конюхи — Августівна — Жуків — Рай. У с. Августівці він перебував з осені 1944 до весни 1945 р. Улітку 1945 р. Головний командир УПА мав криївку в с. Рай.

Черговим місцем постою було с. Пуків на Рогатинщині, де Шухевич перезимував із 1945-го на 1946 р. Від жовтня 1946 р. до 21 вересня 1947 р. Р. Шухевич мешкав у с. Княгиничі Рогатинського району. Звідси місце постою було перенесено у Комарнянський район на Львівщині у с. Грімне. Ця криївка проіснувала до осені 1947 р.

Зиму 1947 — 1948 р. Р. Шухевич провів у Львові, в будинку на вул. Кривій. Від весни 1948 р. до загибелі Головний командир УПА перебував у с. Білогорща.

До УПА почали приєднуватись підрозділи, сформовані німцями з вихідців із Кавказу й Середньої Азії й призначені для боротьби проти повстанського руху в Україні. Усе це зумовило потребу в скликанні спеціальної Конференції поневолених народів сходу Європи й Азії, що відбулась 21 — 22 листопада 1943 р. в с. Будераж на Рівненщині.

Завданням заходу було вироблення узгодженого плану боротьби проти спільних окупантів. Активну участь у Конференції брав і Головний командир УПА «Тарас Чупринка» (псевдо Р. Шухевича), але з конспіративних причин він не виступав.

З метою об'єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за державну незалежність 11 — 15 липня 1944 р. з ініціативи ОУН та особисто Романа Шухевича було скликано збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад було створено Українську Головну Визвольну Раду, яка стала найвищою владою під час боротьби за УССД.

Виконавчим органом УГВР був Генеральний Секретаріат, Головою якого обрали Романа Шухевича — «Лозовського». (Згідно з тимчасовим устроєм УГВР, Голову Генерального Секретаріату обирав Великий збір). Його ж затвердили на посаді Секретаря військових справ і Головним Командиром УПА.

Посада Голови Генерального Секретаріату передбачала широкі повноваження, але й велику відповідальність. За його пропозицією призначали й звільняли генеральних секретарів при затвердженні Президента УГВР. Голова Генерального Секретаріату міг доручати тимчасово виконувати свої функції одному з генеральних секретарів. За рівності голосів при розгляді будь-якого питання вирішальним був голос Голови Генерального Секретаріату. Державно-правові акти УГВР набирали законної сили лише після того, як їх підписали Голова Генерального Секретаріату і Президент.

На практиці більшість рішень під час роботи Генерального Секретаріату ухвалював його Голова, тобто Р. Шухевич, узгодивши їх із кооптованими членами УГВР. Усі стратегічні, тактичні та організаційні питання діяльності структур УГВР в Україні вирішував Голова Генерального Секретаріату та його соратники, зважаючи на конкретні обставини визвольної боротьби та основні документи УГВР.

Генеральний Секретаріат УГВР успішно реалізовував функції революційної влади у Західній Україні, хоча в повному складі Генеральний Секретаріат УГВР, за винятком Великого збору, не збирався ні разу6. На думку Провідника ОУН Степана Бандери, основним завданням ГС УГВР було «очолення визвольної боротьби українського народу та протиставлення в Україні урядові УССР як експозитурі російсько-більшовицької імперії».

5 березня 1950 р. Роман Шухевич загинув у підпільній штаб-квартирі в с. Білогорща біля Львова у бою з окупантами.

Шухевич перебував у будинку Ганни Конюшек у спеціально обладнаному ще у жовтні 1948 року сховищі. Воно являло собою дерев'яний короб у міжповерховому просторі на кілька осіб з двома простінками, що розсувалися. Вихід з кімнати прикривав килим. У принципі, у такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе. Важко сказати чому, але Шухевич цього не зробив і спробував вирватися з будинку. Ось як це описано в одному із звітів:

«Під час обшуку з-за дерев'яної перегородки на площадці сходів були здійснені постріли. У цей час по східцях піднімались начальник відділення Управління 2-Н МДБ УРСР майор Ревенко і заступник начальника УМДБ Львівської області полковник Фокін. У стрілянині, що виникла, тов. Ревенка на площадці сходів було вбито. Під час стрілянини з укриття вискочив бандит з пістолетом і гранатою в руці і кинувся вниз по східцях, де наскочив на полковника Фокіна, який сходив вниз. У цей час сержант П-к, який стояв у дворі, підбіг і автоматною чергою вбив бандита».

Через п'ятдесят один рік, 23 жовтня 2001 року, з метою увічнення його пам'яті на цьому ж місці було створено меморіальний музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича при Львівському історичному музеї.

Категорії:

БЕРЕЗЕНЬ (померли)

Розкажіть друзям:

comments powered by HyperComments