Запідозривши, що Новгород і всі його жителі вирішили піддатися Литві, ІВАН ГРОЗНИЙ в грудні виступив в похід з Александрівської слободи.
У всіх містах (Клин, Городня, Тверь, Торжок, Горішній Волочек і ін.), що зустрічалися на шляху, де ніхто не мислив про ворога, влаштовувалися різанина і грабіж, не щадили ні дружин, ні немовлят. Всякого, хто зустрічався на дорозі, вбивали. Царів похід мусив бути ТАЄМНИЦЕЮ для Московії! 2 січня передова дружина увійшла до Новгорода, оточивши його з усіх боків міцними заставами, щоб ніхто не міг втекти. З ченців і священиків стягали по 20 рублів. Якщо хтось не міг заплатити, його ставили на правеж: всенародно били, сікли з ранку до вечора. Ніхто не знав ні провини, ні приводу опали. Чекали прибуття государя.
Він з'явився біля міста 6 числа, наступного дня стратили всіх ченців, що були на правежі, а 8 січня Іван Грозний з сином і дружиною вступив до Великого Новгороду. На мості його зустрів архієпископ ПІМЕН з чудотворними іконами, але не прийнявши святительського благословення, цар наказав Пімену йти в Софіївську церкву; там слухав літургію, молився старанно, пішов в палату до архієпископа, сів за стіл зі всіма боярами, почав обідати і раптом заволав страшним голосом... Архієпископа, чиновників і слуг його схопили, палати і церкву пограбували, після чого негайно відкрився суд на Городищі. Щодня перед царем представляли від п'ятисот до тисячі новгородців, яких били, палили вогнем, прив'язували до саней і волочили на берег Волхова, де річка не замерзала взимку, і кидали з моста у воду цілими сімействами: дружин з чоловіками, матерів з немовлятами. Ратники їздили на човнах по річці з кілками, баграми і сокирами: тих, хто спливав, кололи, розтинали на частини. Страти продовжувалися п'ять тижнів, а потім місто піддалося спільному грабежу.
12 лютого государ призвав до себе уцілілих іменитих новгородців, подивився на них милостиво (гнів і лють раптово загасли) і тихо сказав: "Бог суддя зрадникові моєму, вашому архієпископові Пімену і злим його радникам! На них, на них взищется кров, тут пролита. Хай замовкне плач і стогін та тішитиметься скорбота і жаль! Живіть і благоденствуйте в сьому граді! Йдіть в доми свої з миром!"
Архієпископа разом із здобиччю відвезли в столицю, а в спорожнілому Новгороді (запевняють, що тоді загинуло не менше 60 000 жителів) до осені не могли поховати всіх мертвих. Але вершина божевілля тирана ще не була досягнута: всі ці місяці йшло слідство, що шукало таємних однодумців Пімена. Їх виявили серед найближчих слуг царя, які разом з ним веселилися на бенкетах і лютували у вбивствах. Страта "зрадникам" була влаштована влітку в Москві. Після цього цар міг ще губити, але вже не міг вразити московитів ніякими новими винаходами лютості.