На ріці Калці відбувся перший бій русичів з монголо-татарами.
Половецький хан Котян звернувся до свого тестя Мстислава Відважного з проханням про допомогу проти монголів. "Поборонsте нас. Аще не допоможете нам, ми нині іссечени будемо, а ви наутрие іссечени будете". Мстислав порадився з київським тезком, Мстиславом Романовичем і ще одним Мстиславом - Чернігівським. Вирішили побити монголів.
Рішення приймали цікаво - убили монгольських послів, які пропонували русам розірвати союз із половцями й укласти союз із самими монголами. "Ми чули, що ви йдете за половців проти нас. А ми вас нічим не скривдили, не входили у вашу землю, не брали ваших міст. Ми лише хочемо розібратися з половцями.
Не заважайте нам, а все їхнє добро візьміть собі". На це русичі піти не могли. Убили десять послів. Справа була на Дніпрі, на Варязькому острові. Монголи надіслали інших послів. "Ви вбили наших послів і хочете битви? Нехай буде так. Бог єдиний і він нас розсудить". Цих послів відпустили. Надто гарно говорили.
Отже, київські, чернігівські, смоленські, путивльські, галицькі й волинські хлопці стали готуватися до битви. Одних галичан з волинянами навалило - тисяча човнів. Вони сплавилися по Дністру в море й піднялися по Дніпру до Хортиці. Туди ж підтяглися інші. І половців понаїхало, не проштовхнутися. 80 тисяч проти двох монгольських туменів (20 тисяч). На обрії з'явився монгольський роз'їзд. Мстислав Відважний не витримав, взяв тисячу вершників і розгромив монгольський загін.
Відступаючи, монголи сховали в ямі "витязя Гемябека", що був поранений і не міг триматися в сідлі. Галичани його знайшли й віддали половцям, які душевно катували бідолаху, а потім убили. Монголи відступали до Калки (біля Маріуполя). На Калці все вийшло дуже красиво: Мстислав Відважний й Данило кинулися в атаку, їм дали оборотку. Гарячі галицькі хлопці кинулися навтьоки, зайняли човники й спливли.
Про всяк випадок вони порубали човники київської й чернігівської дружин - щоб монголи не переправилися слідом за ними. Інші союзники були приречені. Мстислав Святославич Чернігівський біг з раттю в степ, але в степу від монголів не втечеш. Черніговців наздогнали й порубали в капусту. Мстислав і син його, "богатир Олександр Попович" і 90% бійців - полягли. Кияни засіли в таборі на пагорбі, монголи їх осадили (половці вже давно стрімко поскакали геть).
Через огорожу ратники кричали монголам, що згодні здатися, якщо "не проллється кров". Нукери їм це твердо обіцяли. І стримали слово - киян зв'язали, поклали на землю, зверху встановили поміст, на якому влаштували вечірку з пельменями й танцями. Не пролилося ні краплі крові. Як виявилося, результат битви вирішив маневр.
Ще момент - посередником при переговорах з киянами виступав отаман бродников (предків донських козаків) Плоскиня, що боровся на стороні монголів. Після битви на Калці монгольський 20-тисячний загін пішов на схід, щоб з'єднатися з головними силами Чінгісхана. На Волзі камські болгари влаштували їм засідку й перебили майже всіх під час переправи. Зате Батий через 20 років уже знав, хто чим дихає на Русі.