Ця подія була відзначена у віденських газетах коротким повідомленням: «Полковник Генерального штабу Редль покінчив із собою в припадку сердечного розладу. Останнім часом він страждав безсонням. Це був талановитий офіцер, якого очікувало велике майбутнє».
48-літній Альфред РЕДЛЬ був другою людиною в апараті австро-угорської розвідки й контррозвідки. В 1900 році він був відряджений у Росію для вивчення російської мови й обстановки в цій «недружній Австро-Угорській монархії» країні.
Його стажування проходило кілька місяців у військовому училищі в Казані. Тоді ним і зацікавилися російські колеги. В 1902 році керівник російської військової розвідки у Варшаві полковник БАТЮШИН завербував Редля, що досить легко погодився співробітничати з російською зовнішньою розвідкою з особистих симпатій до росіян, серед яких у нього «залишилося в Казані багато прекрасних і щиросердечних друзів».
«До того ж, - пояснив Редль, - мені дуже не хотілося б, щоб між нашими країнами розгорівся вогонь війни». Він передавав цілком вичерпні дані по всім питаннях, що цікавили російський Генштаб. Через рік почалася 1-а світова війна. Щоб виправдати нищівні поразки на російському фpронті, у Відні знову згадали про Редля, щоб списати на нього свої невдачі, навісивши на загиблого ярлики розпусника, джиґуна й самогубця. Що ж було щирою причиною провалу полковника й чи була його смерть самогубством, мабуть, назавжди залишиться таємницею.