
Євгеній Павлович ГРЕБІНКА
(ГРЕБЬОНКІН, псевд. ПИРЯТИНЕЦЬ і ін.) (1812 - 15.12.1848), письменник, поет. Прозу він писав російською мовою, а вірша — російською й українською. Освіту отримав у Ніжинській гімназії вищих наук, де почав займатися літературою, служив у козачому полку, кілька років працював у Комісії духовних училищ при Синоді в Петербурзі, а з 1838 року до кінця життя був викладачем словесності. Уперше в пресі виступив з перекладом пушкінської «Полтави», у Петербурзі швидко ввійшов у коло літераторів, які любили його за добродушність і хлібосольство. Він одним їх перших оцінив талант Тараса ШЕВЧЕНКО й брав участь у його викупі від кріпосної залежності. Помер він від туберкульозу в Санкт-Петербурзі, де 7 грудня 1848 року в 11 годині ранку в церкві Андрія Первозванного на Василівському острові відбувалося відспівування. За заповітом, його тіло було перевезено на батьківщину в село Притулок, де на сімейному кладовищі Гребінок, обнесеному глибоким ровом, і був похований Євген Павлович 13 січня 1849.
У його розповідях і повістях гумор сполучався із сентиментальністю, вірші носили романтичний характер. Кращим добутком Гребінки критики визнали історичний роман «Чайковський», присвячений минулому українського козацтва, а славу в народі принесли вірші «Чорні очі» («Очі чорні, очі жагучі...»), «Пісня» («Молода ще я дівиця була...»), що стали популярними романсами. Човен Заграло, запінилось синєє море,
І грає, і піниться синєє море.
Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
Як човнові море, для мене світ білий
Категорії:ЧОЛОВІКИ, УКРАЇНА (Київська Русь), XIX століття, ЛЮТИЙ (народились), ПИСЬМЕННИКИ, історики, поети, філософиСхожі теми: |