Костянтин Сергійович СТАНІСЛАВСЬКИЙ
/АЛЕКСЄЄВ/
(1863 - 7.8.1938),
видатний російський режисер, актор, педагог, народний артист СРСР (1936).
Костянтин Сергійович Станіславський (справжнє прізвище - Алексєєв) народився в 1863 році в Москві, в сім'ї багатого купця-мецената і промисловця Алексєєва, який був родичем Мамонтовим і Третьяковим. Талант Станіславського дістався йому від бабусі-француженки, яка була відомою паризькою актрисой. В 1898 році спільно з Немировичем-Данченко заснував Московський художній театр. На початку 1930-х років Костянтин Сергійович, використовуючи свій авторитет і підтримку Горького, звернувся в уряд, щоб домогтися особливого становища для Художнього театру. Йому пішли назустріч. В січня 1932 року театр отримав назву МХАТ СРСР. У 1933 році Художній театр був оголошений головними підмостками країни. В роботі Станіславському допомагало й те, що він був раз і назавжди щасливо одружений. Його дружиною стала актриса МХАТ, народна артистка РРФСР Марія Петрівна Ліліна. Їхня донька Кіра довгий час була директором меморіального музею, який з 1948 року відкрито в будинку, де жив Станіславський. Костянтин Сергійович помер в Москві 7 серпня 1938, у віці 75 років, від серцевої недостатності, похований на Новодівичому кладовищі.
На початку 20 століття Станіславський приступає до розробки своєї системи акторської майстерності. Він створив науку про творчість артиста, сформулював закони поведінки актора на сцені. Головне, вважав Станіславський, - це створити на сцені ілюзію живої дійсності. І на сцені немає маленьких ролей, так само як і в житті цінний кожна людина. Також Костянтин Сергійович - автор книг «Робота актора над собою» і «Моє життя в мистецтві», які в пошані в акторів і сьогодні. Вся його діяльність справила величезний вплив на радянську режисерську і акторську школу, сприяла виникненню різних театральних напрямків. Народний артист СРСР Станіславський був нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.
В останні роки життя його відносини з іншим засновником Мхату В. И. НЕМИРОВИЧЕМ-ДАНЧЕНКО залишали бажати кращого. Корифеї театру навіть не розмовляли один з одним. Артисти дуже переживали й на одному зі спектаклів почали спробу їх помирити. По закінченні вистави режисерів-засновників урочисто запросили на сцену. Вийшовши із протилежних лаштунків, вони повинні були зустрітися в середині сцени й прилюдно потиснути один одному руки.
Станіславський, будучи вище ростом, дійшов до призначеного місця швидше, а маленький Немирович-Данченко забарився, потім заспішив, спіткнувся й упав на коліна прямо в ноги Костянтинові Сергійовичеві. «Ну це вже навіщо?» - зверхньо спитав Станіславський. Більше спроб примирення не робилося.
