НАРОДИЛИСЬ: БЕРЕЗЕНЬ (народились) [1]

ОВІДІЙ
(43 до н.е. - нев. 17),
поет.

Кирило ТУРОВСЬКИЙ
(1130-1182)
ігумен, проповідник, письменник. "Руський златоуст". З 1169р. і до смерті - єпископ м.Турова, блискучій проповідник (збереглося бл. 10 проповідей), автор багатьох повчань, урочистих Слів і молитовних текстів.

Канонізований Православною церквою. Він походив із заможної сім’ї м. Турова (нині - Гомельська обл.), з молодого років присвятив себе Богові, обравши подвиг стовпництва; уже будучи стовпником, став знаменитий як проповідник "божественних писань"; згодом був поставлений Туровським єпископом (до 1169 р.) і, треба гадати, після цього особливо багато подвизався як церковний оратор і вчитель. Житіє зберегло свідчення про успішний виступ К. проти єресі Володимиро-Суздальського єпископа Федора, "Федорця" (про яку відомо і з літописних згадувань).

Очевидно, близько 1182 р. (чи раніш) К. залишив єпископську кафедру і вийшов на спокій в один з туровських монастирів; це ясно з того, що в 1182 р., по літописних свідченнях, у Турові значився вже інший єпископ, Лаврентій, а також з того, що молитовний цикл (чи частина його), як свідчить джерелознавчій аналіз, створювався старим К. уже після залишення єпископства, в одному з монастирів Турова. Житіє шанує К. у першу чергу саме як видатного церковного проповідника, називаючи його другим Златоустом.

До нашого часу дійшло велике число урочистих Слів і проповідей Кирила: Притча про душу і тіло. Повість про білоризця і монашество, Сказання про чорноризький чин, вісім Слів на церковні свята - у тиждень цвітний, на Великдень, на Фомін тиждень, на тиждень дружин мироносиць, про розслабленого, про сліпця, на Вознесіння, на собор св. отців Нікейського собору); крім того, збереглося Послання Кирила до архімандрита (з 1182 р.) Києво-Печерського монастиря Василія і цілий ряд молитовних текстів (близько 30 молитов, канони).

В усіх цих творах Кирило проявляється як церковний письменник найвищого рівня. Його писання за змістом завжди спрямовані до тлумачення євангельських істин (як "Слово на Фомін тиждень", у якому автор, нагадуючи зміст свята, пояснює пастві, як варто застосовувати до себе приклад апостола Томи і повчатися від слів Христа, звернених до нього, або ж Сказання про чорноризький чин, що розповідає про смиренність, терпіння, увагу до своєї душі, яким проповідник прагне навчити своїх слухачів і читачів). Форма творів Кирила виконана у великій майстерності; він був митецьким ритором, який володів складними уподібненнями, тонкими ремінісценціями, усіма риторичними правилами прикрас мови.

Він писав як прямий спадкоємець школи візантійських проповідників, недарма в різних збірниках і Торжественниках його Слова містилися поруч із творами Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Теофілакта Болгарського й інших знаменитих християнських учителів. Молитви Кирила, так само як і його слова і проповіді, органічно вписуються в церковну традицію; і за змістом, і за формою вони відповідають кращим зразкам цього жанру.

Проповіді Кирила мали вплив і за межами України та увійшли до різних збірників проповідницької літератури. Молитви суворо аскетичного характеру є у вжитку до наших днів. Тема про сліпого та кульгавого розповсюджена в фольклорі, тема другого оповідання - запозичена з "Варлаама й Йоасафа".

У "Слові на новий тиждень по Великодню" Кирило так вихваляє свято, уподібнюючи радість віруючих о воскресінні Христа весняному пробудженню природи (текст у перекладі): "Нині весна красується, оживляючи все суще на землі: бурхливі вітри, тихо віючи, множать плоди, і земля, насіння годуючи, народжує зелену траву. Весна ж прекрасна - це віра Христова, що через хрещення до життя будить людську природу, бурхливі ж вітри - гріховні помисли, що покаянням звертаються в чесноти і душеспасінні плоди множать; земля ж єства нашого, слово боже як насіння прийнявши і дотримуючи в собі страх перед ним, завжди дух спасіння народжує.

Нині новонароджені ягнята і тельці, швидко тропи пробігаючи, скачуть і одразу , до матерів повернувши, радуються, та й пастухи, на сопілках граючі, з веселощами Христа славлять! Ягнятами іменую лагідних людей з язичників, а тельцями - жерців з невірних (тобто не християнських) країн, що, бачачи втілення Христа і (чуючи) апостольське вчення і чудеса, до святої церкви поспішно звернувшись, молоко вчення її ссуть, і вчителі пастви Христової, про всіх молячи, Христа Бога славлять, що зібрали в єдину череду вовків і ягнят".

ГЕНРІХ II ПЛАНТАГЕНЕТ
/HENRY II/
(1133 - 6.7.1189),
король Англії з 1154 року, перший з династії Плантагенетів.

Одна із самих суперечливих фігур на англійському престолі. Він значно зміцнив королівську владу в Англії, провів судову реформу, у цивільний і карний процеси замість випробування підсудного «божим судом» (коли учасники процесу піддавалися випробуванню вогнем, розпеченим залізом, водою й т.п. або вступали у двобій між собою) увів розслідування через присяжних, зобов'язав до військової служби всіх вільних людей Англії.

Разом з тим за його наказом був убитий старий друг і вірний помічник архієпископ Кентерберійський Томас БЕКЕТ, що домагався незалежності церкви від королівської влади. За це Генріхові довелося принести публічне покаяння й обіцяти папі римському відправитися в хрестової похід (а папу лише це і цікавило). Не йшли на користь королеві й сімейні сварки. У нього було вісім дітей, четверо синів - Генріх, Ричард, Джеффрі й Іоанн - не раз повставали проти батька, підтримувані матір'ю Елеанорою Аквітанською, через проведений ним розділ королівських земель, у результаті якого останній син - ІОАНН - виявився взагалі без успадкованих володінь, тому що всі землі були роздані королем старшим синам ще до його народження, за що він і одержав згодом прізвисько БЕЗЗЕМЕЛЬНИЙ. Не розв'язала цю проблему й рання смерть Генріха й Джеффрі.

РИЧАРД ( що став після смерті батька королем і отримав прізвисько ЛЕВИНЕ СЕРЦЕ) виступив проти нього разом з королем Франції ПИЛИПОМ II АВГУСТОМ і розбив війська батька, змусивши його до принизливого перемир'я 4 липня 1189 року. Король помер двома днями пізніше, довідавшись, що до його супротивників приєднався й молодший син.

Мойсей МАЙМОНІД
/Моше бен МАЙМОН/ /Moses MAIMONIDES (Mose ben MAIMON)/
(1135 - 13.12.1204),
єврейський середньовічний філософ.

МАЛКОЛМ IV
/MALCOLM IV/
(~1141 або 20.3.1142 - 9.12.1165),
король Шотландії (1153-65). Невідома не тільки точна дата його народження, але навіть рік. У календар же однаково потрапив. Прожив мало, правив недовго, навіть женитися не встиг, тому й був прозваний літописцями Дівичем.

БЛАНКА КАСТИЛЬСКА
(1188 - 12, 26 або 27.11.1252),
королева Франції.

Її батьком був король Кастилії АЛЬФОНС VIII, а матір'ю - дочка короля Англії ГЕНРІХА II Елеанор. В 12 років з політичних міркувань її видали заміж за спадкоємця французької корони, майбутнього короля ЛЮДОВИКА VIII. Чоловік її правив мало, і після його смерті вона стала регентшею при малолітньому сині ЛЮДОВИКУ IX. Цей період (їй знову довелось правити країною, коли її син брав участь у черговому Хрестовому поході) був самим складним у її житті.

Барони, підтримувані королем Англії, повстали проти іноземки, але твердою рукою Бланка зуміла їх приборкати й значно зміцнила королівську владу. Настільки ж суворо вона розправлялася й з непокірливими єпископами. Єдина невдача спіткала її в боротьбі зі студентами. Коли в 1229 році під час карнавалу кілька учнів Паризького університету побили якихось городян, королівська поліція жорстоко розправилася з порушниками спокою й кинула їхні тіла в Сену.

Учні й викладачі порахували таку розправу порушенням університетських привілеїв і звернулися до регентші з різким протестом. Відступатися вона не побажала, і тоді професори й студенти юрбою покинули Париж і розсіялися по провінційних і закордонних університетах. Лише через 4 роки після втручання папи ГРИГОРІЯ IX Бланка була змушена піти на поступки й дати від свого імені університету нові права.

НІТІРЕН
(1222 - 14.11.1282),
японський буддистський пророк, автор «Трактату про встановлення, виправлення й умиротворення держави». 20 років він вивчав різні плини буддизму, поки не дійшов висновку, що єдино вірним є засноване на древньому тексті «Лотос Сутра», і зажадав заборони всіх інших форм буддизму.

Його погляди не знайшли підтримки ні в ченців, ні у феодальної знаті. Їхня реакція була така, що Нітірен для порятунку свого життя був змушений покинути монастир і оселитися в маленькій хатині. Був би справжнім буддистом, не хапався б так за життя.

ЛАЙОШ ВЕЛИКИЙ
ЛАЙОШ I /LAJOS NAGY/
(1326 - 11.9.1382),
король Угорщини в 1342-82, король Польщі (під ім'ям ЛЮДОВИК I ВЕЛИКИЙ або ЛЮДОВИК УГОРСЬКИЙ /LUDWIK I WIELKI/) з 1370. З Анжуйської династії.

ІВАН II ІВАНОВИЧ КРАСНИЙ
(1326 - 13.11.1359),
великий князь Владимирський і Московський (з 1353 р.), другий син ІВАНА КАЛИТИ, батько ДМИТРА ДОНСЬКОГО.

ГЕНРІХ МОРЕПЛАВЕЦЬ
/DOM HENRIQUE O NAVEGADOR/
(1394 - 13.11.1460),
португальський принц (син ЖУАНА I), організатор морських експедицій до островів Атлантичного океану й берегів Африки.

Мухаммед Тарагай УЛУГБЕК
(1394 - 27.10.1449),
середньоазіатський учений, що побудував в 1428-29 р. біля Самарканда обсерваторію. Онук Тимура Кульгавого.

ВАСИЛЬ II ТЕМНИЙ
(1415 - 27.3.1462),
великий князь Московський (1425-62), онук ДМИТРА ДОНСЬКОГО.

МЕХМЕД II ФАТИХ
(тур. ЗАВОЙОВНИК)
(1432 - 3.5.1481),
турецький султан (1451-81).

Найбільший полководець свого часу, Мехмед II завоював Константинополь, поклавши кінець існуванню Візантійської імперії. Захоплений Константинополь став новою столицею Османської імперії, одержавши назву Стамбул. У результаті загарбницьких війн Мехмед II перетворив у турецькі провінції Сербію, Морею, Трапезундську імперію, Боснію, території в Малій Азії, Албанію.

В 1475 році він приєднав як васальне володіння Кримське ханство. Створена Мехмедом імперія в наступні роки тільки розширювалася й проіснувала понад чотири століття.

Америго ВЕСПУЧЧІ
/Amerigo VESPUCCI/
(1454 - 22.2.1512),
флорентійський мореплавець, на честь якого названа Америка. (Дата народження приблизна.)

ВЛАДИСЛАВ II ЯГЕЛЛОН
(1456 - 13.3.1516),
король Чехії з 1471 і Угорщини з 1490, при якому королівська влада занепала. Син польського короля КАЗИМИРА IV.

Фра БАРТОЛОМЕО
/Баччо (Бартоломео) ДЕЛЛА ПОРТА/ /Fra BARTOLOMMEO (Baccio della PORTA)/
(1472 - 6.10.1517),
італійський живописець епохи Високого Відродження, майстер флорентійської школи.

ЯКІВ IV
(1473 - 9.9.1513),
король Шотландії з 1488 року. Його батько, ЯКІВ III, загинув у бою, та ж доля чекала і його самого. Йому успадковувала єдина законна дитина - ЯКІВ V, але в короля було багато позашлюбних дітей, деякі з яких увійшли в шотландську історію як видатні особистості.

МІКЕЛАНДЖЕЛО
/Мікеланджело БУОНАРОТТІ/ /MICHELANGELO/
(1475 - 18.2.1564),
італійський скульптор, живописець, архітектор і поет.

Анн МОНМОРАНСІ
(1493 - 12.11.1567),
герцог, маршал Франції. Був смертельно поранений у битві під Сен-Дені, командуючи королівськими військами під час релігійних військ з гугенотами.

Георг АГРІКОЛА
/БАУЕР/ /Georgius AGRICOLA (Georg BAUER)/
(1494 - 21.11.1555),
німецький лікар і вчений, батько сучасної мінералогії.

ПІЙ IV
/PIUS IV (Giovanni Angelo MEDICI)/
(1499 - 9.12.1565),
225-й папа римський (1559-65).

Якщо порівнювати його з попередником ПАВЛОМ IV і наступником ПІЄМ V, то Пія IV можна було б уважати зразком чесноти. Але від Лео ТАКСИЛЯ: «Пій IV володів всіма необхідними для папи чеснотами. Він був ледачий, жадібний і скупий, мстивий і кровожерливий, твердий і підступний. Головною його пристрастю була обжерливість. Він витрачав скажені гроші на свій стіл, йому доставляли з різних країн самі вишукані фрукти й вина.

Як і багатьом іншим папам, спеціальні постачальники добували йому гарних жінок. Правда, на відміну від своїх попередників, Пій IV вимагав, щоб його агенти не прибігали до насильства, а діяли за допомогою шахрайства й обману. Своїм жертвам Пій IV дарував дорогоцінні камені, золоті прикраси, а потім віддавав розпорядження слугам, і ті відбирали подарунки.».

Розпусний спосіб життя довів його до такого розумового стану, що керівництво церковними справами вислизнуло з його рук і перейшло в руки ставлеників. Всією церковною політикою став заправляти кардинал Марк, фаворит Пія IV, а папа вдарився в розгул. Удень він був присутній у катівнях інквізиції, коли катували обвинувачуваних, а ночі проводив з фаворитами й коханками.

Ріст протестантизму в Німеччині на короткий строк вивів первосвященика з того стану ідіотизму й старечого маразму, у який він упав. Ним був придуманий хитромудрий план, як розправитися з єретиками, видавши себе за їхнього друга. Один фанатик навіть зробив на нього замах, запідозривши самого папу в єресі, але, по Токвілю, загубила його нездержливість під час оргії, а офіційно - лихоманка.

Бенедетто ВАРЧІ
/Benedetto VARCHI/
(1503 - 18.12.1565),
італійський літератор і історик, гуманіст, автор «Флорентійських історій» в 16 книгах.

Герард МЕРКАТОР
/Gerardus MERCATOR (Gerhard KREMER)/
(1512 - 2.12.1594),
фламандський картограф. За його ім'ям названо уявну географічну лінію.

Конрад ГЕСНЕР
/Conrad GESNER/
(1516 - 13.12.1565),
швейцарський натураліст, філолог і бібліограф. Написав п'ятитомну «Історію тварин» (1551—87) — першу зоологічну енциклопедію.

ГЕНРІХ II
/HENRI II/
(1519 - 10.7.1559),
король Франції з династії Валуа з 1547 року, що жорстоко переслідував гугенотів у Кале, яке відвоював у англійців.

Торквато ТАССО
/Torquato TASSO/
(1544 - 25.4.1595),
італійський поет.

ІВАН ІВАНОВИЧ
(1554 - 19.11.1582),
старший син ІВАНА ГРОЗНОГО, що загинув від руки батька.

ТИРСО ДЕ МОЛІНА
/Габріель ТЕЛЛЕС/ /TIRSO de MOLINA (Gabriel TELLEZ)/
(1584 - 12.3.1648),
іспанський драматург, першим обробив легенду про Дон Жуана.

Ян Амос КОМЕНСЬКИЙ
/Jan Amos KOMENSKY/
(1592 - 15.11.1670),
чеський педагог-гуманіст.

Рене ДЕКАРТ
/Rene DESCARTES/
(1596 - 11.2.1650),
французький філософ, математик. Батько картезіанства.