Початок найбільшого єврейського погрому в Кишиневі: протягом декількох днів були вбиті 49 чоловік (37 з них євреї), 586 поранені, понад півтори тисяч будинків зруйновані й розграбовані.
Суперечки тривають і досі.
Докладну картину цього погрому дає об'ємистий 1-й том "Матеріалів для історії антиєврейських погромів у Росії", виданий у Петрограді в 1919 році відомими єврейськими істориками С.М.Дубновим і ГЯ.Красним-Адмоні.
У томі представлені матеріали й ворожі євреям, і цілком їм співчутливі (як, наприклад, офіційні записки прокурора А.І.Поллана), але основний хід подій у всіх матеріалах однаковий: у другій половині дня 6 квітня в Кишиневі почалося, користуючись юридичною мовою, "ушкодження й викрадення" майна євреїв, і лише пізно ввечері поліція й війська розігнали погромників; ранком же 7-го євреї, озброївшись чим змогли, а також револьверами, вирішили розправитися з погромниками, і після вбивства (пострілами з револьверів) одного або, за іншими відомостями, двох і поранення декількох "християн" почався вже не погром у колишньому змісті, а жорстоке побоїще, у результаті якого 39 євреїв була вбито й безліч поранено.
Провівши розслідування, прокурор А.І.Поллан (аж ніяк не ворожа євреям людина) писав 11 квітня 1903 року про хід подій у Кишиневі, починаючи з 6 квітня: "Молодь, що складається переважно з підлітків, почала бити скло в єврейських будинках, викидати їхнє майно й знищувати його... Загрозливого характеру безладдя не приймали... До вечора, коли викликали війська, були арештовані 62 особи. На другий день, 7 квітня, безладдя відновили... Деякі євреї, захищаючи своє майно, почали стріляти з револьверів, і один з них, що застрелив одного з бешкетників, був негайно вбитий.
Потім були вбиті й поранені багато євреїв... У цей час убитих уже нараховують більше 40... Із християн убито 3 чоловіки... Убитих євреїв з вогнепальної зброї немає". У пізнішій записці А.І.Поллан повідомляв про факт, що з'ясувався на той час, що викликав найбільшу жорстокість погромників: "Слідством установлено, що вбитий був один християнський хлопчик" (там же, с. 203). Надалі було вбито й кілька єврейських дітей...
При цьому варто враховувати, що в Кишиневі, відповідно до перепису 1897 року, на 108403 чоловік населення доводилося 50257 чоловік іудейського віросповідання (тобто 4б,3 %); це пояснює особливу напруженість зіткнення. Нарешті, варто зауважити, що Кишинів і Бессарабська губернія (пізніше-Молдавія) взагалі представляли з точки зору відносин основного населення і євреїв-дійсно пороховий льох, для вибуху якого цілком достатньо було й одного револьверного пострілу. В.В.Розанов, що пізніше провів літо в Бессарабії, виклав погляди місцевих жителів на ситуацію, що створилася в Бессарабській губернії.
Втім, Розанов із самого початку представив свою розповідь як узагальнення того, що він чув від бессарабців: вони сприймали діяльність євреїв як свого роду висмоктування соків з їхньої землі й з них самих. І в руйнуванні й грабежі майна євреїв вони вбачали якесь "відновлення справедливості".
Однак безсторонній спостерігач із повним правом заперечить, що ніякого насильства або хоча б беззаконня євреї стосовно бессарабців не робили: вони тільки вміло й згуртовано займалися фінансово-торговельною діяльністю. І ніхто не заважав "тубільцям" згуртуватися й потіснити євреїв у чесному економічному змаганні.
І той факт, що вони замість цього влаштували погром, свідчить тільки про їхню ділову неспроможність, що змушувала їх прибігати до грубої сили. Нарешті, це особливо аморально тому, що в цілому євреї становили меншості населення Бессарабії (усього близько 12%); природно припустити, що при кількісній рівності "тубільці" і не зважилися б на погром...