З середини грудня 1917 року - відтоді, як більшовицький уряд почав тиху війну з Українською Народною Республікою - північно-східний кордон держави охороняли юнкери 1-ї Української юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького. У 20-х числах січня від них прислали гінців з проханням про допомогу: по лінії Курськ-Бахмач на Київ насувається більшовицьке військо на чолі з полковником Михайлом Муравйовим. Точно невідомо, хто віддав наказ відправити київських студентів. Але 28 січня на підмогу прибула саме сотня Студентського куреня січових стрільців - 118 осіб на чолі з сотником Омельченком, що об'єдналася з юнкерами біля невеликої вузлової станції Крути за 120 км від Києва.
Фото зроблене українськими бійцями на станції Крути незадовго до бою:
Весь день 28 січня юнкери та студенти рили окопи з обох боків залізничної колії. На станції Крути зібралося 250 юнкерів, 118 студентів та 60 офіцерів і добровольців з місцевого Вільного козацтва. Командувач юнкерів сотник Аверкій Гончаренко поділив студентів на чотири чоти (взводи) по 28-30 чоловік і доручив їм безпечніший лівий фланг. Наймолодших і тих, хто не вмів стріляти, залишили в резерві.
Гончаренко згадував, що напередодні зі станцією зв'язався сам Муравйов: "Приготуватися до зустрічі переможної Червоної армії, приготувати обід. Обманених юнкерів прощаю, а офіцерів все одно розстріляю!
Гончаренко відповів, що до зустрічі все готове.
Вранці 29 січня з'явився більшовицький ешелон. Перед станцією московські та петроградські червоногвардійці, а також загін балтійських матросів - за різними даними від 2,5 до 5,5 тис. осіб - висипали з бронепоїзда.
Карта-схема бою під Крутами:
Згідно з відомостями, відображеним у газеті «Нова рада», події під Крутами розвивалися таким чином. Кожен юний захисник станції мав при собі всього по три обойми патронів. І це при тому, що студентам протистояв більш досвідчений противник, який, до того ж, поливав позиції противника кулеметним і гарматним вогнем. Незабаром ситуація ще більше ускладнилася: з боку Чернігова до залізниці підійшли кілька ешелонів, які почали обстріл студентської сотні з тилу. Патрони у студентів швидко закінчилися, а гармата, яка перебувала в розпорядженні юнкерів, через брак боєприпасів теж змушена була замовкнути. Тим часом штаб мовчав і не поспішав надсилати боєприпаси і зброю. Студенти вирішили відправити на станцію одного з «січовиків», якому доручили розшукати командира і штаб. От тільки виявилося, що вони-то поспішили забратися на своєму поїзді подалі від небезпечного місця. Штабісти так поспішали, що навіть забули відчепити від потягу вагони з патронами та набоями для гармат ...
У темряві один студентський взвод заблукав і вийшов на вогні вже зайнятої військами Муравйова станції Крути. Розлючені втратами - до 300 осіб - червоноармійці довго знущалися над полоненими, кололи багнетами, а потім розстріляли біля станційної водокачки. Селяни розповідали, що один - як припускають, учень 7-го класу гімназії Григорій Пипський - перед розстрілом затягнув "Ще не вмерла Україна". Пісню підхопили інші. Ще одного хлопця, якому вдалося втекти, упіймали в сусідньому селі, босоніж пригнали назад і теж убили. Місцеві жителі пізніше поховали всіх в одній могилі. Коли в березні родичі зайнялися перепохованням хлопців, там виявили 27 тіл. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді. Особливо вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені.
Урочисте перепоховання студентів у Києві 19 березня 1918 року:
29 січня 2007 року указом Президента України відзначається День пам'яті Героїв Крут