Еріх ХАРТМАН
/Erich HARTMANN/
(19.4.1922 - 1993),
німецький льотчик-винищувач.

Вважається найбільш результативним льотчиком в історії світової авіації. На його рахунку 352 перемоги в повітряних боях (майже всі на Східному фронті).

Не́стор Іва́нович МАХНО.
(*26 (14) жовтня 1888, Гуляй Поле Катеринославської губернії (нині: Запорізької області ) — †25 липня за іншими даними: 6 червня 1934),
ватажок анархістського руху в 1917—1921 років, керівник повстанських загонів. Неперевершений тактик ведення партизанської війни.

Метрична книга Христово-Воздвиженської церкви (нині — у Державному архіві Запорізької області) дозволяє встановити точну дату його народження — 26 жовтня 1888 року. Навчався в Гуляйпільській початковій школі.

1906 року став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині.

1906—1908 — Махно за участь в експропріаційних акціях кілька разів заарештовувався поліцією.

В березні 1910 р. Одеський військово-окружний суд засудив Махна до смертної кари, яку незабаром замінили довічною каторгою.

1911—1917 — був ув'язнений у Бутирській тюрмі в Москві.

Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів.

Створена Махно місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

В кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна. Наступ в березні 1918 р. німецько-австрійських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві.

Влітку 1918 р. Махно повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана П.Скоропадського.

В середині грудня 1918 р. Махно уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, але вже того ж місяця загони Махна перейшли на бік більшовиків і захопили разом з ними Катеринослав (вже 31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша визволили місто).

З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Очолював бригаду у червоній Першій Задніпровській дивізії (командувач П.Дибенко), до складу якої входила частина отамана М.Григор`єва.

Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918—1920 рр. здійснювала українська анархістська організація «Набат» (створена 1918 року), що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави»), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя.

Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.

У червні 1919 р. Махно, об'єднавшись з армією М.Григор'єва, відкрито виступив проти радянської влади. На початку вересня 1919 р. Махно завершив переформування своїх загононів, які було перейменовано в «Революційну повстанську армію України» (махновців; нараховувала біля 80 тис. бійців). З літа 1919 р. Махно вів переговори з С.Петлюрою про спільну боротьбу проти більшовицької влади та денікінців в Україні, що завершились укладенням 20 вересня 1919 р. у Жмеринці договору між командуванням Армії УНР і махновцями.

Протягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А.Денікіна, знищюючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я.Слащовим і отаманом А.Шкуром.

За військові дії проти Денікіна в 1919 році в Приазов'ї, що уповільнили просування Добровольчої Армії на Москву, Нестор Махно був нагороджений орденом Бойового Червоного Парпора №4 (пізніше в офіційній радянській історіографії вважалось, що цим орденом був нагороджений Ян Фабріциус). В кінці 1919 р. — на початку 1920 р. проти повстанців стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й.Якіра.

Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й провадили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади.

Під час наступу військ П.Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М.Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника.

З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжжя.

28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСР.

У кінці 1923 Махна «за неясністю доказів» звільнили. Махно з сім`єю спочатку оселився в Торуні, згодом — у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції.

У квітні 1925 переїхав до Парижа, де жив у Венсені, працював теслярем та робітником сцени паризської "Ґранд Опера" та в кіностудіях. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в «Анархическом веснике» та «Деле труда».

Помер у Парижі. Урну з прахом Махно замуровано в стіні комунарів на кладовищі Пер-Ляшез.

Ось таке бурхливе життя. Не дивно, що про нього нічого не пишуть ні у БСЕ, ні у новочасних українських підручниках типу "Історія України в датах" від Дмитра Лапичака з НАН України. Так ніби ніколи і не було такого діяча, як НЕСТОР ІВАНОВИЧ МАХНО.

Ернест ХЕМІНГУЕЙ.
/Ernest HEMІNGWAY/,
(21.7.1899 - 1961),
американський письменник, нобелівський лауреат 1954 року "за оповідальну майстерність, у черговий раз продемонстровану в "Старому й морі", а також за вплив на сучасну прозу".

Хемінгуей покінчив із собою. Першу спробу він зробив у квітні цього ж року. Його гнітила думка про те, що він більше не може писати. Вчасно підоспіла дружина й доктор відібрали в письменника заряджену рушницю й дали заспокійливі ліки. Після чого літаком відвезли в Рочестер і помістили в клініку Мейо. Через два місяці лікарі вирішили, що письменник здоровий і його можна відправити додому. Повернувшись, Ернест розмовляв мало, але був спокійний і уважний до своїх близьких.

Напередодні загибелі Хемінгуей став рано укладатися спати. Поки він чистив зуби, дружина Мері раптом згадала італійську пісеньку "Усі говорять мені, що я блондинка", яку вони колись дуже любили. Вона прийшла в кімнату чоловіка й заспівала. Ернест поквапився закінчити чищення зубів і доспівав разом з нею приспів.

Ранком, поки Мері спала, письменник пройшов у кімнату, де зберігалася зброя, взяв зі стійки улюблену рушницю, вклав два патрони в обидва стволи, вставив дуло в рот і натиснув обидва курки. Він не залишив ніякої записки.

Ернесто ЧЕ ГЕВАРА
/Ernesto "CHE" GUEVARA/
(1928 - 8.10.1967),
останній революціонер XX століття.

Ернесто Гевара де ла Серна народився 14 червня 1928 року (це офіційна дата народження, насправді він народився на місяць раніше, але батьки, приховуючи дошлюбну вагітність, змінили дату в документах) в місті Росаріо в Аргентині. Дитину назвали на честь батька, вдома його називали Тете. Він був найстаршим із п'яти дітей в родині з іспанським та ірландським корінням; обидва — батько й мати — були баскського походження. Один з предків Гевари, Патрік Лінч, був народжений в Галвеї в Ірландії у 1715 році, він був учасником війни за незалежність проти Англії.

В другій половині XVIІІ століття він виїхав до Більбао (Іспанія), а потім до Аргентини. Ернесто Гевара Лінч (батько Че Гевари, народився у 1900 році) одружився з Селією де ла Серна-і-Льоса у 1927 році (одним із її непрямих предків був Хосе де ла Серна-е-Інохоса, намісник іспанського короля в Перу), вони мали трьох синів та двох дочок.

Ернесто Гевара Лінч планував відкрити в Росаріо фабрику з переробки парагвайського чаю, але його плани не збулися внаслідок світової економічної кризи, і родина невдовзі після народження Че була вимушена повернутися на свою ферму в провінції Місьонес, що дісталася Селії у спадщину.

Зростаючи в лівацько-налаштованій декласованій родині аристократичного походження, Ернесто Гевара ще в дитинстві вирізнявся своєю динамічною особистістю та радикальними поглядами. Він обожнював Франсіско Пісарро та мріяв стати одним із його солдатів. Не зважаючи на страждання через жорстокі напади астми, які переслідували його протягом всього життя, він досяг успіхів як спортсмен — він був завзятим гравцем регбі. Гевара навчився у свого батька грати в шахи і з 12 років почав брати участь у місцевих турнірах. Підлітком він захопився поезією, особливо творчістю Пабло Неруди.

Гевара, що було звичайною практикою серед латиноамериканців його класу, також все своє життя писав вірші. Він був також завзятим читачем з широким колом інтересів, починаючи з пригодницької класики Джека Лондона, Еміліо Салгарі та Жуля Верна до досліджень з сексуальності Зігмунда Фрейда та угод з соціальної філософії Бертрана Рассела. В пізньому підлітковому віці він розвив гострий інтерес до фотографії і витрачав багато часу, фотографуючи людей, краєвиди і археологічні місця, подорожуючи пізніше.

У 1948 році Гевара вступив до університету в Буенос-Айресі, щоб вивчати медицину. Під час навчання він багато подорожував Латинською Америкою. У 1951 році його старший друг Альберто Гранадо, біохімік, запропонував Геварі взяти на рік перерву у навчанні для наскрізної подорожі через всю Південну Америку, про яку вони давно мріяли. Незабаром Гевара та 29-річний Гранадо полишили на мотоциклі рідне місто Альта Грасіа з ідеєю провести кілька тижнів, працюючи волонтерами в колонії для прокажених в Сан-Пабло в Перу на березі Амазонки. Гевара описав свою подорож в книзі «The Motorcycle Diaries», яка була перекладена на англійську у 1996 році та у 2004 році покладена в основу художнього фільмa режисера Уолтера Саллеса з тією ж назвою.

Після повернення до Аргентини він прискорено завершив свою медичну освіту, щоб поновити подорожі до Центральної та Південної Америки, і отримав свого диплома 12 червня 1953 року. 7 липня 1953 року Гевара вирушив у подорож через Болівію, Перу, Еквадор, Панаму, Коста Ріку, Нікарагуа, Гондурас та Сальвадор.

Наприкінці грудня 1953 року він прибув до Гватемали, де президент Хакобо Арбенс Гусман очолював другий, повністю демократичний та сучасний уряд в усьому латино-американському регіоні, який через земельні реформи та інші ініціативи намагався покінчити з системою латифундій, нав'язаною США. Одразу після приїзду до міста Гватемала Гевара за порадою спільного друга відшукав Ільду Гадеа Акосту, перуанську економістку, що там жила та працювала.

Гадеа, з якою він пізніше одружився, мала широкі політичні зв'язки через членство у соціалістичному американському народному революційному альянсі, і вона представила Гевару кільком високопосадовцям з уряду Арбенса. Він також поновив контакти з групою кубинських вигнанців, пов'язаних з Фіделем Кастро, з яким він раніше познайомився у Коста Ріці. Саме у цей час він отримав своє відоме прізвисько "Че" через те, що він часто вживав аргентинський вигук "che!", що означає те саме, що й "гей!", "агов!" або "друже!", причому вживається тільки в таких місцях, як... (читати повністю)

Ім'я Mercedes стало торговельною маркою автомобілів, що випускалися німецькою компанією Daіmler-Motoren-Gesellschaft (історія Mercedes-Benz).
Історія німецької компанії Daіmler-Motoren-Gesellschaft ("Даймлер-Моторен-Гезелльшафт"), що випускала автомобілі Mercedes ("Мерседес"), обчислюється з 1900 року. Крім машин, вона робила суднові й авіаційні двигуни, що дало привід в 1909 році прийняти як логотип трипроменеву зірку - символ успіхів марки на суші, воді й у повітрі. В 1926 році відбулося злиття фірм Daіmler і Benz ("Бенц"), і зірка була вписана в кільце з лавровим вінком (данина минулим перемогам машин Benz на перегонах). У такому вигляді емблема нерідко використається й понині, нарівні із зображеним тут логотипом.

З 1901 року ім'я Mercedes стало торговельною маркою автомобілів, що випускалися німецькою компанією Daіmler-Motoren-Gesellschaft. Її заснував Готтліб Даймлер (Gottlіeb Daіmler) в 1890 році в Бад Каннштаті біля Штутгарта, на базі своєї майстерні, де в 1885-1886 роках він побудував 4-колісний автомобіль з бензиновим мотором, що вважається першим у світі.

В 1899 році Вільгельм Майбах (Wіlhelm Maybach), що приймав активну участь у створенні перших машин Даймлера, побудував автомобіль Рhоеnіx-Daіmler ("Фенікс-Даймлер") з 4-циліндровим двигуном потужністю 24 к.с., що володів рядом серйозних технічних недоліків. У той момент помітний вплив на нього справив Еміль Еллінек (Emіle Jellіnek), глава представництва Daіmler у Франції й консул Австро-Угорської імперії в Ніцці. Йому вдалося переконати Майбаха створити нову машину, що була готова в 1901 році. За пропозицією Еллінека, автомобіль назвали ім'ям його дочки Мерседес.

Перший Mercedes-35Р5 з 4-циліндровим мотором робочим обсягом 5913 куб.см мав класичне розташування агрегатів (попереду двигун, задні ведучі колеса) і мав зовнішність, яку також стали називати класичною. Він став основою для розробки всіх наступних моделей, що випускалися з 1902 року під маркою Mercedes-Sіmplex. До найбільш відомих представників цієї серії ставляться моделі 40/45PS і 60PS із двигунами в 6785 і 9235 куб.см, причому остання з них розвивала швидкість до 90 км/г.

У наступні роки Daіmler випускала цілу гаму легкових "мерседесів" з моторами робочим обсягом від 1568 до 9575 куб.см, включаючи розкішні моделі з повністю закритими кузовами. Деякі з них оснащувалися безклапанними двигунами Knіght ("Лицар") із золотниковим розподілом, Mercedes-Knіght із двигуном в 4055 куб.см залишався у виробництві до 1924 року. Гоночні "мерседеси" перемагали на багатьох міжнародних змаганнях, що проводилися до Першої Світової війни.

Серед перших післявоєнних автомобілів була модель 28/95PS з 6-циліндровим мотором в 7250 куб.см, на якій Пауль Даймлер в 1921-1922 роках експериментував з об'ємним нагнітачем (компресором), що приводився від колінчатого вала й збільшував потужність двигуна приблизно в 1,5 рази.

Ці роботи в 1923 році продовжив новий головний інженер Фердинанд Порше (Ferdіnand Porsche). У тому ж році почалося виробництво перших машин з 4-циліндровими двигунами робочим обсягом 1568 і 2614 куб.см, оснащених нагнітачами, а з 1924 року стала випускатися більш відома серія 24/100/140 PS з 6-циліндровим мотором в 6240 куб.см потужністю 100-140 к.с.

Після злиття в 1926 році фірм Daіmler і Benz новий концерн Daіmler-Benz зміг ефективно використати досвід і знання конструкторів обох компаній, на чолі яких став Фердинанд Порше (Ferdіnand Porsche). Він повністю оновив виробничу програму, взявши за основу останні моделі Daіmler, що... (читати повністю)

У Римі в Академії був улаштований прийом на честь Галілео Галілея.
Учений демонстрував сконструйовану ним підзорну трубу для спостереження за зоряним небом. На прохання засновника Академії князя Федерико ЧЕЗІ присутній там же філолог ДЕМЕЗІАНІ на основі грецької мови придумав приладу назву - телескоп.

Наталі ПОРТМАН
/Natalіe PORTMAN/
(1981),
американо-ізраїльська кіноактриса ("Леон", "Зоряні війни: Примарна погроза"), яку називають новою Одрі ХЕПБЕРН. Її мати - художниця, а батько - лікар. Наталі вільно володіє івритом, французькою і японською мовами. Портман - дівоче прізвище її бабусі, своє дійсне прізвище вона не розголошує, побоюючись вторгнення в особисте життя.

Безсумнівним достоїнством акторки є вміння сказати "ні", якщо пропоновані їй ролі суперечать її поглядам. Серед відкинутих виявилися героїні фільмів "Ромео й Джульєтта" і "Лоліта".

Народилася одна з найвідоміших автомобільних марок - Chevrolet.
Історія Chevrolet
Заснування марки Chevrolet. Історія назви й фірмового знака

На зорі автомобілебудування нові марки машин часто носили імена своїх творців. Однак з маркою Chevrolet відбулося інакше. Швейцарець Луї Жозеф Шевроле (Louіs Joseph Chevrolet, 1878-1941) був відомим гонщиком і механіком, однак ніколи не був власником фірми, що носила його ім'я.

Луї Жозеф Шевроле.

Луї Шевроле був одним із сімох дітей бідного годинникаря у швейцарському містечку Шо-де-Фонд. Коли йому виповнилось 10 років, його родина в пошуках кращої долі перебралася у Францію, де хлопчик закінчив середню школу, після чого влаштувався на роботу в автомобільну фірму Mors. Тут він на все життя захопився автомобілями й став офіційним автогощиком цієї фірми.

Одержавши гарні навички в автомобілебудуванні й спорті, він їде в Канаду, а в 1900 році - у Сполучені Штати Америки. Тут він почав свою діяльність як представник французького автозаводу De Dіon Bouton в Америці. Однак перегони займали його більше, ніж автомобільний бізнес.

Цілих п'ять років підряд Луї брав участь у всіх місцевих змаганнях, поки в 1905 році не домігся права виступати на кубок американського мільйонера Вандербільта (Vanderbіlt Cup). Сміливий і рішучий гонщик привернув увагу промислових тузів Америки. Серед них був і Вільям Дюран (Wіllіam Durant), що зібрав на той час кілька різних автомобільних компаній під вивіскою General Motors.

В 1909 році Дюран запросив Луї Шевроле стати фірмовим гонщиком Buіck. Після чого зірка Луї Шевроле почала сходити з небувалою швидкістю. В 1909 році він отримує відразу три важливі перемоги й займає почесне 11 місце в змаганнях Vanderbіlt Cup. До Першої Світової війни він входив у когорту кращих автогонщиків Америки.

Народження компанії Chevrolet Motor Cars у Детройті в 1911 році припало не на найкращий період в існуванні General Motors. Її керівник - Вільям Дюран - поставив компанію на грань банкрутства, нерозважно скупивши збиткові автомобільні фірми. До того ж, він почав втрачати гроші на біржових спекуляціях із цінними паперами і був змушений піти на уклін до банкірів. Ті пообіцяли вкласти в General Motors 15 мільйонів доларів, але з однією умовою - Вільям Дюран повинен піти з поста її керівника. Однак він не залишив надії знову взяти кермо влади цією компанією у свої руки.

Вільям Дюран

Заповзятливий Дюран вирішив зробити бізнес на імені прославленого спортсмена. В 1911 році він запропонував Луї на час залишити перегони й зайнятися виробництвом свого власного автомобіля, і той погодився на це. Проект нового автомобіля розробили фахівці General Motors, Дюран вклав у проект чималі гроші, а Шевроле дав машині своє ім'я, уже добре відоме більшості американців. Якраз воно й послужило запорукою майбутнього успіху. Так 3 листопада 1911 року народилася одна з найвідоміших автомобільних марок - Chevrolet.

Фірмовий знак з'явився в компанії трохи пізніше - в 1914 році. Легенда говорить, що знаменитий "хрест" або, як його ще називають, "краватка-метелик", був частиною шпалер паризького готелю, у якій молодий Дюран зупинявся ще в 1908 році. Зберігши клаптик шпалер у гаманці як сувенір, він привіз його в Америку й, показуючи друзям, пояснив: "Такою повинна бути емблема автомобіля - вона допоможе йому рухатися в нескінченність".

І дійсно, емблема Chevrolet стала одним із самих... (читати повністю)

Джеймс ШАФФЕР
/James SHAFFER/
(1970),
гітарист американської групи Korn.

Журнал "Недвижимость ИАВИС" №2 за травень 2008 року Для порівняння цін на нерухомість - 2 пропозиції з цього журналу:
1)
Продається розкішний ексклюзивний комплекс на 200 пентхаузів і квартир з дільницею, розташованою в 35км від Кіренії (Кіпр), на гірському схилі заповідник, з неповторним видом на Середземне море. З басейнами, саунами, джакузі, спортивними комплексами, ресторанами, барами, міні-маркетом і службою охорони. Ціна - 120 тисяч у.є.

Дорого, правда? Дорого, в Європі буває і дешевше.

2)
Продається приватний будинок в населеному пункті Плюти, Обухівський р-н (Україна) на 3 поверхи, з ділянкою і причалом для човнів на р.Козінка. Ціна - 7 мільйонів 700 тисяч у.о.

Дешево? Для районів на кшталт Конче Заспи - майже за бесцінь.